Артур Ґолден

Артур Ґолден (Arthur Golden) — американський письменник, автор історичного роману «Мемуари гейші». Він здобув освіту з історії японського мистецтва й історії Японії, а в літературі відомий передусім голосом вигаданої Саюрі, яка згадує дитинство, навчання й доросле життя в Кіото. Форма спогадів була рішенням, до якого Ґолден прийшов після кількох різних версій книжки.

Біографія Артура Ґолдена і робота над романом

Письменник народився в Чаттанузі, штат Теннессі. У Гарварді вивчав історію мистецтва зі спеціалізацією на Японії. У 1980 році здобув ступінь магістра з японської історії в Колумбійському університеті, де також вивчав китайську. Провів літо в Пекінському університеті, працював у Токіо, а після повернення до США здобув ще один магістерський ступінь, з англійської мови, у Бостонському університеті.

В інтерв’ю Fresh Air Ґолден пояснив, що в Японії познайомився із сином заможного підприємця й гейші. Спершу він хотів написати про стосунки цього молодого чоловіка з батьком. Дослідження привело його до життя матері, яке стало основою іншого задуму. Ранні версії були написані від третьої особи. Розмови з гейшею змусили автора переглянути чимало подробиць, а перехід до першої особи дав героїні можливість самій упорядковувати минуле. Дебютний роман вийшов 1997 року, а 2005 року його екранізував Роб Маршалл.

«Мемуари гейші» — історичний роман від першої особи

У «Мемуарах гейші» дев’ятирічна Чійо опиняється в Кіото і з часом дістає ім’я Саюрі. Доросла оповідачка відтворює світ свого дитинства через деталі, значення яких зрозуміла згодом. Від навчання танцю й музики до суперництва між жінками, історія рухається за тим, що героїня поступово дізнається про влаштування своєї професії. Війна змінює умови, за яких вона може працювати, й загострює залежність від чужих рішень.

Під час підготовки Ґолден спілкувався з Міне́ко Івасакі, яка згодом оскаржила публічне розкриття своєї участі й окремі зображені в книжці звичаї. Саюрі є персонажкою художнього твору, а слово «мемуари» описує обрану письменником форму. Читачам історичної прози тут цікаво простежити, як Ґолден використовує дослідницький матеріал для голосу конкретної оповідачки. Саме її спогади визначають, що ми бачимо зблизька, а про що дізнаємося вже після того, як воно сталося.