Дмитро Павличко

Дмитро Павличко (1929 – 2023) – український поет, перекладач, літературний критик, публіцист, шістдесятник та громадсько-політичний діяч. Герой України. Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого IV, V ступеня, ордена «За заслуги» III ступеня, ордена Свободи, лауреат Національної премії Шевченка.

Народився в селі Стопчатів, нині Косівський район, Івано-Франківська область. Початкову освіту здобув у школі в Яблунові, продовжив навчання в Коломийській гімназії, потім – у Яблунівській середній школі.

З 1945 по 1946 рік Дмитро був ув’язнений за справою щодо звинувачення в належності до УПА. Павличко став українським повстанцем у 16 років.

У 1953 році Дмитро закінчив філологічний факультет Львівського університету. Завідував відділом поезії журналу «Жовтень», а впродовж 1971 – 1978 року редагував журнал «Всесвіт».

Перша збірка його поезій «Любов і ненависть» вийшла в 1953 році. Згодом також вийшли такі його збірки, як «Моя земля», «Чорна нитка», «Правда кличе», «Гранослов», «Сонети подільської осені», «Таємниця твого обличчя» та багато інших.

Дмитро був одним із організаторів Народного руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови ім. Шевченка. Був народним депутатом України та одним з авторів Декларації про державний суверенітет України. На IV Всесвітньому форумі українців 2006 року його було обрано Головою Української всесвітньої координаційної ради.