- Книги
- Всі автори
- Дмитро Вербич
Дмитро Вербич
Український активіст, мандрівник, автор та військовий.
Дмитро Вербич, відомий також як Івіч, — український військовослужбовець, мандрівник і автор документально-художньої книжки «Точка неповернення». Він воював добровольцем і брав участь в обороні Донецького аеропорту. У книжці описує перші роки російсько-української війни через досвід людей, які прийшли на фронт із різних занять і мусили швидко вчитися відповідати за рішення одне одного.
Від журналістики й мандрів до добровольчої служби
Вербич здобув освіту політолога в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. Працював журналістом, а згодом залишив цю роботу заради подорожей. Створив і вів відеопроєкт «По азимуту». У ньому працював із історіями з дороги, а у воєнній книжці також обрав погляд безпосереднього учасника. Тут можливості оповідача визначаються тим, де він був, що міг побачити сам і що дізнався від людей поруч.
У 2014–2015 роках Вербич воював у добровольчому підрозділі, зокрема в Донецькому аеропорту. Після початку повномасштабного вторгнення знову став до війська, брав участь в обороні Київщини й контрнаступі на Харківщині. Книжка, видана 2020 року, стосується попереднього етапу війни. Знання про подальшу службу дає змогу відділити період, про який він написав, від пізніших подій його біографії.
Що Вербич розповідає в «Точці неповернення»
У «Точці неповернення» Вербич згадує людей, які до війни мали досвід подорожей, торгівлі, спорту або інших занять, далеких від військової служби. Далі показує, які вміння й звички стають корисними в бою, а до чого підготуватися заздалегідь важко. Важать обставини, які не видно за загальною назвою операції: холод, забезпечення, рішення в незнайомому просторі та відповідальність за тих, хто працює поруч.
Книжку побудовано як суцільну розповідь із двома розділами та епілогом. Автор повертається до подій після того, як вони відбулися, і може зіставити тодішні очікування з наслідками. У розмові з Громадським радіо він підкреслював тему відповідальності за власний вибір. Тому текст підійде читачам, які хочуть зрозуміти, що переживали добровольці в 2014–2015 роках і як учасник подій добирає епізоди, через які цей досвід можна передати.