- Книги
- Всі автори
- Джонатан Свіфт
Джонатан Свіфт
Ірландський письменник, сатирик, церковний діяч, поет та публіцист. Автор «Мандрів Ґуллівера».
Джонатан Свіфт (Jonathan Swift, 1667–1745) — ірландський письменник, сатирик, поет і священнослужитель Церкви Ірландії. Він відомий «Мандрами Ґуллівера», памфлетом «Скромна пропозиція» та «Листами сукнаря». У сатирі Свіфт часто дає слово оповідачеві, який говорить рівно й переконано. Що серйозніше він обґрунтовує свої висновки, то помітнішими стають припущення, які ведуть його до абсурду.
Джонатан Свіфт між літературою, церквою й політикою
Свіфт народився в Дубліні й навчався в Триніті-коледжі. В Англії він працював секретарем дипломата й есеїста Вільяма Темпла, а згодом прийняв священницький сан. У 1713 році став деканом собору Святого Патрика в Дубліні. Його робота в церкві тривала поряд із участю в політичних суперечках і написанням текстів, які часто виходили під чужим іменем або анонімно.
У «Листах сукнаря» Свіфт під голосом торговця заперечував проти умов карбування мідної монети для Ірландії. У «Скромній пропозиції» 1729 року він наділив оповідача мовою розрахунку й запропонував навмисно жахливий спосіб розв’язати проблему бідності. Прийом робить видимим те, як економічна аргументація може позбавляти людей людського виміру. Схожа розбіжність між самовпевненістю мовця й тим, що розуміє читач, визначає значну частину його художньої прози.
Чотири подорожі в «Мандрах Ґуллівера»
«Мандри Ґуллівера» вийшли 1726 року. Морський лікар Лемюель Ґуллівер відвідує чотири вигадані краї. У Ліліпутії він є велетнем серед малих людей, а в Бробдінґнезі сам опиняється в становищі крихітної істоти. Зміна фізичного масштабу змінює і його погляд на політику, людські звички та власне тіло.
Далі подорож до Лапути та інших країв відкриває сатиру на відірвані від досвіду проєкти й учені заняття. В останній частині Ґуллівер бачить суспільство розумних коней і єгу, які нагадують людей. Він настільки захоплюється одним ладом, що після повернення йому важко бути поруч із власною родиною. Цей кінець дозволяє читати роман і як сатиру на суспільство, і як історію про небезпеку довіряти будь-якій ідеальній системі більше, ніж власному досвіду. Пригодницька форма при цьому тримає разом чотири дуже різні перевірки переконань героя.