- Книги
- Всі автори
- Євгенія Подобна
Євгенія Подобна
Українська журналістка, кореспондентка, викладачка та авторка. Лавреатка Шевченківської премії.
Євгенія Володимирівна Подобна — українська воєнна журналістка й авторка документальних книжок «Дівчата зрізають коси» та «Її війна». Вона збирає жіночі свідчення про службу, волонтерство, роботу в медіа й життя цивільних під час російсько-української війни. У центрі її роботи — розповідь людини, яка може пояснити власне рішення, навіть якщо з телевізійного сюжету відомо, чим закінчилася подія.
Від телевізійних репортажів до «Дівчата зрізають коси»
Подобна народилася 1989 року в Немішаєвому на Київщині. Закінчила Інститут журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, здобула також освіту в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. Як воєнна кореспондентка «5 каналу» готувала репортажі з Донеччини й Луганщини. Журналістська робота на місці допомогла їй записувати інтерв’ю там, де військовослужбовиці виконували свої обов’язки. Частину розмов для першої книжки вона вела безпосередньо на позиціях, інші записувала в містах.
У книжці «Дівчата зрізають коси» зібрано спогади 25 військовослужбовиць, які в 2014–2018 роках брали участь в АТО у складі Збройних Сил України та добровольчих підрозділів. Розповіді охоплюють і службу, і повернення до цивільного життя. Це дозволяє бачити рішення героїнь у часі: що привело їх до підрозділу, як вони працювали і з чим зіткнулися після фронту. За книжку Подобна отримала Шевченківську премію 2020 року.
«Її війна»: від досвіду служби до історій цивільних
У книжці «Її війна. 25 історій про сміливість, силу і любов» Подобна розширює коло співрозмовниць. Поряд із військовими тут говорять медикині, журналістки, волонтерки й переселенки. Серед героїнь — поетка й військовослужбовиця Ярина Чорногуз, а також Олена Розвадовська, відома роботою з дітьми, які постраждали від війни. Кожна історія має власний масштаб. В одних вирішальною стає військова чи професійна дія, в інших — можливість виїхати, знайти допомогу або підтримати людей після втрати дому.
Обидві збірки використовують особисте свідчення як спосіб зафіксувати подробиці, які можуть випасти з короткого репортажу. «Дівчата зрізають коси» доречні для знайомства з досвідом служби в перші роки війни. «Її війна» дає змогу зіставити різні ролі жінок і побачити, чому для них війна складається з різних практичних запитань.