Іван Нечуй-Левицький

Іван Нечуй-Левицький (1838–1918) – справжнє ім'я Іван Левицький – український письменник-реаліст періоду пореформеного кріпацтва, етнографіст та фольклорист. Він опирався на свій досвід студента семінарії, а згодом провінційного вчителя, щоб зобразити різні верстви населення, як освічену інтелігенцію, так і нижчі верстви населення в одних із перших соціальних романів в українській літературі. Використання об'єктивної оповіді та фольклорних деталей посилює реалістичний ефект його творів.

Писав під різними псевдонімами: Іван Нечуй, І. Баштовий, Гр. Гетьманець та О. Криницький. Найбільш відомий своїми реалістичними романами, такими як «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сім'я» (1879) та «Маруся Богуславка» (1875). Народившись у сім'ї священника, Іван пішов слідами батька, здобувши богословську освіту. Закінчивши Київську духовну академію, Левицький здобув ступінь магістра і отримав посаду викладача в Полтавській духовній семінарії. Він продовжив свою викладацьку кар'єру в кількох інших навчальних закладах, поки в 1885 році не переїхав до Києва, де присвятив себе письменницькій діяльності.

У Києві Іван Левицький також брав активну участь у Старій Громаді (1859-1876; київська організація, сформована українською інтелігенцією, яка займалася переважно громадською, культурною, політичною та науковою діяльністю). Перші твори Івана Левицького були опубліковані під псевдонімом Іван Нечуй у різних львівських періодичних виданнях, публікував популярні праці з української історії, мови та міфології, а також на інші теми.