Клариса Пінкола Естес

Клариса Пінкола Естес (Clarissa Pinkola Estés) — американська письменниця, поетка й юнгівська психоаналітикиня. У «Жінках, що біжать з вовками» вона поєднує казки й легенди з авторським психологічним тлумаченням. Центральний для книжки образ Дикої жінки дає їй спосіб говорити про творчість, інтуїцію й здатність людини зауважувати власні потреби.

Родинні історії, навчання і практика Естес

Естес народилася 1945 року в Гері, штат Індіана. Вона має мексиканське й корінне американське походження, а виростала в родині угорських іммігрантів, які її всиновили. У родинному колі були люди, що пережили примусову працю й переміщення під час Другої світової війни. У біографічних матеріалах Естес називають кантадорою, хранителькою й оповідачкою давніх історій у латиноамериканській традиції. Ця роль допомагає зрозуміти форму її книжок і аудіопроєктів. Вона приділяє час самому переказові, перш ніж перейти до тлумачення.

Естес здобула докторський ступінь в Union Graduate School і пройшла післядипломну підготовку з юнгівського психоаналізу. Працювала з людьми, які пережили насильство й катастрофи, і брала участь у проєктах підтримки дорослої грамотності. У власному доробку повертається до образів, які можна розуміти по-різному залежно від життєвого досвіду слухача. Так формується її спосіб письма: оповідь подає ситуацію в конкретних діях, а коментар пропонує запитання про її можливе символічне значення.

Родинні сюжети безпосередньо ввійшли до інших книжок Естес. У The Faithful Gardener вона розповідає про дядька Зовара, який пережив нацистські табори примусової праці й зберіг прив’язаність до землі. У The Gift of Story історії, почуті від старших, вкладено одна в одну. Жінка, що тікає від війни, знаходить прихисток у лісі, а почута оповідь допомагає їй пережити втрату. У цих книжках Естес використовує саму послідовність переказів, щоб показати, як історія переходить від однієї людини до іншої.

Міфи й авторське тлумачення у «Жінках, що біжать з вовками»

У «Жінках, що біжать з вовками» Естес звертається, зокрема, до історій про Ла Лобу й Синю Бороду. Один сюжет дає матеріал для роздумів про збирання втраченого, інший — про небезпеку та можливість вчасно її розпізнати. Переказ і коментар мають різний ритм. Спочатку можна стежити за діями персонажів, а згодом повертатися до подробиці, якій авторка надає психологічного сенсу.

Українське видання варто обрати, якщо цікавить, як усна історія працює поруч із юнгівською інтерпретацією. Книжку можна читати розділами. Під час повторного читання варто зіставити висновок авторки з тим, що справді зробила героїня оповіді й що саме в цій дії змінює перебіг історії.