Михайло Грушевський

Михайло Грушевський (29 вересня 1866  – 26 листопада 1934, 24 листопада 1934 або 25 листопада 1934) – український історик, громадський та політичний діяч.

Михайло здобув домашню початкову освіту, а в 1880 році його одразу зарахували до третього класу Тифліської гімназії. Саме під час навчання у гімназії він почав писати свої перші оповідання. Через 5 років він опублікував свої оповідання: «Бех-аль-Джугур» та «Бідна дівчина».

Михайла було зараховано до Київського університету Св. Володимира на історичне відділення історико-філологічного факультету. Наприкінці свого університетського навчання Грушевський долучився до українського руху, зокрема був членом київської «Громади».

У 1894 році він переїхав до Львова, де був призначений на посаду ординарного професора кафедри всесвітньої історії з окремим оглядом історії Східної Європи Львівського університету. У той самий період він розпочав активну науково-організаційну діяльність у Науковому товаристві ім. Шевченка. На початку 1897 року він став головою НТШ.

Впродовж 1897 – 1898 років Грушевський написав перший том своєї фундаментальної праці «Історія України-Руси». Разом з Іваном Франком він заснував «Літературно-науковий вістник». У 1907 році за участю Михайла було створено Товариство українських поступовців.

Коли в Києві почалося формування Української Центральної Ради, Грушевського заочно було обрано його головою – згодом це рішення було підтверджене. Грушевський брав участь у проголошенні I Універсалу УЦР. Під його головуванням III Універсалом було проголошено Українську Народну Республіку.

У 1919 році через низку причин Грушевський був змушений емігрувати до Чехословаччини. Там він розгорнув широку наукову та публіцистичну діяльність.  

У 1931 році Грушевський був вимушений жити у москві. У 1934 році він помер внаслідок операції, під час якої заразився сепсисом. Його тіло було перевезено до Києва.