Олесь Гончар

Олесь Гончар (3 квітня 1918 — 14 липня 1995) — український письменник, прозаїк, літературний критик, політичний та громадський діяч.

У трирічному віці Олесь втратив маму, після чого виховувався дідусем та бабусею. З 1933 до 1937 року навчався в книжково-газетному технікумі, після чого вступив до Харківського університету. У період навчання в технікумі він працював у районній газеті на Полтавщині та в обласній харківській газеті, пробуючи свої творчі сили як письменник. У 1938 році він вступив на філологічний факультет Харківського університету. Через кілька років Олесь пішов у складі студентського батальйону на фронт, де потрапив у полон, з якого згодом втік і продовжив воювати у складі Червоної армії. Ранні оповідання та повісті Олеся почали з’являтися ще тоді, коли він навчався — це його твори «Черешні цвітуть», «Іван Мостовий» та інші.

Під час війни Олесь, у перервах між боями, писав поезію, а в післявоєнний час почав працювати над романом «Прапороносці». Роман здобув дві сталінські премії. На воєнну тематику згодом він написав ще такі свої твори, як «Модри Камень», «Ілонка», «Усман та Марта» тощо. Впродовж 50-х років написав такі новели, як «Південь», «Дорога за хмари», «Чари-комиші», повісті «Микита Братусь» і «Щоб світився вогник», а також романну дилогію «Таврія» і «Перекоп». Двома найвідомішими творами Гончара є «Тронка» і «Собор». Останній свого часу піддався такий сильній критиці через свій «антирадянський та націоналістичний» настрій, що випав з літературного процесу фактично на два десятиліття.

Від 1952 до 1959 року — заступник голови правління Спілки письменників України, у 1959 — 1971 роках — голова її правління, у 1971 — 1986 роках — секретар правління Спілки письменників СРСР. Від 1973 року був головою Українського республіканського комітету захисту миру, членом Всесвітньої Ради Миру, а також академіком Академії наук України. Крім письменницької діяльності, Олесь також активно займався літературною критикою. Він також був одним з тих, хто долучився до створення Народного Руху України й був одним із засновників Українського фонду культури.

Помер Олесь 14 липня 1995 року.