- Книги
- Всі автори
- Петро Франко
Петро Франко
Петро Франко — український письменник, педагог, видавець і науковець. Син Івана Франка. Був учасником національно-визвольних змагань 1917–1920 років (обіймав посаду військового льотчика Української галицької армії), співзасновником «Пласту», а також членом Наукового товариства імені Шевченка.
Петро Іванович Франко (1890–1941) — український письменник, педагог, хімік, військовий авіатор і один із засновників «Пласту». Його літературний доробок охоплює пригодницьку прозу, спогади, п’єси й практичні книжки з фізичного виховання. Серед творів — «Від Стрипи до Дамаску» та «Іван Франко зблизька»; сучасна збірка «Петро Франко. Вибране» повертає до читача його художнє письмо й мемуарний голос.
Родина, наука та виховання молоді
Франко народився в Нагуєвичах у родині Івана Франка й Ольги Хоружинської. З дитинства любив природу, риболовлю та карпатські мандрівки. Навчався у Львівській академічній гімназії, згодом здобув хіміко-технологічну освіту у Львівській політехніці. Поряд із навчанням займався спортом, брав участь у товариствах і працював над фізичним вихованням молоді.
На початку 1910-х разом з Іваном Чмолою та Олександром Тисовським долучився до заснування «Пласту». Його участь мала практичний характер: гуртки, вправи, табори й мандрівки. Ця робота переходила у друковані матеріали, зокрема «Пластові гри і забави» (1913), книжки про організацію пластових дружин та шведську руханку. Автор писав про те, чим безпосередньо займався як організатор і педагог.
Він також записував фольклор у Нагуєвичах, збирав прислів’я, приповідки та відомості про обряди. Цей інтерес показує ще один напрям його письма: поряд із власним досвідом він прагнув зберігати усне слово й локальну пам’ять.
Військовий, видавець і дослідник
Під час Першої світової війни Франко служив в Українських січових стрільцях. У 1916 році навчався в авіаційній школі поблизу Сараєва. Після проголошення ЗУНР організовував летунський відділ Української галицької армії, працював над аеродромами, підготовкою людей і забезпеченням польотів. Згодом виконував місію у справах військовополонених.
Після війни жив у Відні, де започаткував видавниче товариство «Франко син і Спілка». У 1920-х викладав у Коломиї та продовжував педагогічну й пластову роботу. У 1931 році переїхав до Харкова на запрошення працювати в науково-дослідних установах. Там займався прикладною хімією й технологіями молочної промисловості, став свідком Голодомору.
Повернувшись до Галичини, знову викладав. За радянської влади став першим директором меморіального музею Івана Франка у Львові, але перебував під наглядом. У червні 1941 року його примусово вивезли на схід. Загибель пов’язують із радянськими репресіями; документована пропозиція розстрілу існує, однак точні обставини смерті залишаються не до кінця встановленими.
Художня проза й спогади у «Вибраному»
У літературі Петро Франко працював з історичними, пригодницькими та родинними сюжетами. Повість «Від Стрипи до Дамаску» й частина оповідань відгукуються на його військовий та мандрівний досвід. Тут важать рух, зміна обставин і дія персонажа. Цей напрям представляють також твори «Махнівська попівна», «В пралісах Бразилії», «Дядько шкіпер».
Мемуарний текст «Іван Франко зблизька» має інший предмет: син розповідає про батька як про людину родинного повсякдення. Така перспектива доповнює публічну біографію письменника спостереженнями того, хто був поруч. Петро також звертався до батькових творів у драматичних переробках і сценарній роботі.
Петро Франко. Вибране поєднує художню прозу зі споминами. Збірку можна обрати за інтересом до української пригодницької літератури першої половини XX століття або до родини Франків. Обидві частини важливі для розуміння автора: одна показує його як оповідача, інша — як свідка й учасника культурного життя.