- Книги
- Всі автори
- Псевдо-Аполлодор
Псевдо-Аполлодор
Псевдо-Аполлодор — умовне ім’я невідомого давньогрецького укладача «Мітологічної бібліотеки», прозового зводу переказів про богів і героїв. Твір зазвичай датують першими століттями нашої ери, найчастіше I–II століттями. Його особливість — послідовне поєднання родоводів, подій і місць, завдяки якому окремі міти можна читати як частини великої системи.
Чому автор має умовне ім’я
Тривалий час «Бібліотеку» приписували Аполлодору Афінському, вченому II століття до н.е. Сучасні дослідники розрізняють цих авторів: звід містить посилання, які не узгоджуються з такою ранньою датою. Назва Псевдо-Аполлодор означає саме виправлення колишньої атрибуції, а не відомий літературний псевдонім.
Про життя укладача майже нічого не відомо. Тому його творчий шлях можна розглядати передусім через сам текст і його передачу. Перед нами автор доби Римської імперії, який писав грецькою й працював із давнішою міфографічною традицією. Він збирав розповіді, що вже існували в усному переказі та літературних творах.
Звід зберігся неповністю. Відомості про втрачену частину відновлюють також за скороченими викладами — епітомами. Рукописні знахідки XIX століття доповнили уявлення про завершення твору, зокрема про Троянську війну та повернення героїв. Історія читаного сьогодні тексту включає цю пізнішу наукову роботу.
Як побудована «Мітологічна бібліотека»
На початку йдеться про походження світу та покоління богів. Далі оповідь переходить до родів героїв: родинний зв’язок визначає, до якої історії автор звертається наступною. Подвиг не відривається від походження персонажа, його дітей, союзів і суперечок між родами.
Поряд із генеалогією працюють хронологія та географія. Оповіді про Геракла, Персея, аргонавтів або учасників Троянської війни набувають спільних орієнтирів. На відміну від трагедії чи епічної поеми, звід стисло пояснює зв’язки, які інший автор міг залишити поза сценою, розраховуючи на обізнаність слухача.
Стиль переважно повідомлювальний: імена, спорідненість і послідовність дій мають більшу вагу, ніж докладний психологічний портрет. Укладач іноді фіксує різні версії переказу, тому книжка допомагає побачити, що давньогрецька мітологія не мала лише одного незмінного викладу.
«Мітологічна бібліотека» в українському перекладі Назара Ващишина представлена в каталозі книгарні. Її доречно обрати, якщо хочеться простежити спорідненість героїв, відновити передісторію окремого міту або зіставити короткий виклад із поемою та трагедією. Для послідовного читання корисно йти за родоводами: вони становлять каркас, який утримує численні оповіді разом.