- Книги
- Всі автори
- Валентин Чемерис
Валентин Чемерис
Український письменник, редактор, Заслужений працівник культури України, ексголова Дніпропетровської організації Спілки письменників України, який також працював в Адміністрації Президента України головним консультантом з питань літератури. Колишній секретар Національної Спілки письменників України.
Валентин Лукич Чемерис (1936–2016) — український письменник, автор гуморесок, історичних романів і прози для юнацтва. У «Вітьці + Галі» він наділяє підліткові пригоди масштабом лицарського подвигу, а в «Ольвії» використовує історичну оповідь, щоб показати зустріч різних культур у Північному Причорномор’ї. Зміна жанру в його творчості помітна й у зміні мовної інтонації.
Валентин Чемерис від перших гуморесок до «Ольвії»
Чемерис народився в селі Заїчинці на Полтавщині. Від 1953 року жив на Дніпропетровщині, де працював у господарствах, на виробництві та в журналістиці. 1959 року газета «Молодий ленінець» надрукувала його гумореску «Як я навчився писати гуморески». У 1970-х Чемерис працював редактором у видавництві «Промінь», а з 1993 року в Києві був пов’язаний із сатиричним відділом «Літературної України». У 1990-му він став лауреатом літературної премії імені Остапа Вишні.
Гумор залишався одним напрямом його письма, тоді як історичні сюжети потребували значно довшого розгортання. Роман «Ольвія», завершений 1969 року й опублікований 1983-го, переносить дію до античного світу, де грецьке місто співіснує зі скіфським степом. У «Фортеці на Борисфені» центром оповіді стає Кодацька фортеця. Окремі твори різнить не лише епоха. У першому помітне напруження між двома культурами, у другому сама фортеця стає місцем зіткнення воєнних і політичних інтересів.
Перше кохання й сільська комедія у «Вітьці + Галі»
У «Вітьці + Галі, або Повісті про перше кохання» Вітька Горобець із Великих Чапель намагається привернути увагу Галі Козачок. Друг Федько Котигорошко допомагає вигадувати плани, які герої сприймають із повною серйозністю. Серенада й дуель переносять у життя сільських підлітків сценарії, знайомі з пригодницьких історій, та роблять особливо помітною різницю між задумом і його виконанням.
Чемерис зберігає прихильність до Вітьки навіть тоді, коли вчинок героя має несподівано комічний наслідок. У цьому допомагають розмовний темп, виразні імена й перебільшення, за якими лишається впізнавана ніяковість першої закоханості. Повість дає познайомитися з гумором автора, а для читача, якому більше цікаві його довгі історичні оповіді, іншою точкою входу буде «Ольвія».