- Книги
- Всі автори
- Василь Мова
Василь Мова
Василь Мова (Лиманський) — український письменник і перекладач. Під псевдонімом Василь Лиманський опублікував більшу частину своїх творів. Автор поезії, п'єс, оповідань, історичних нарисів, мемуарів та публіцистичних матеріалів. Велика частина доробку письменника побачила світ вже після його смерті (інша частина була взагалі втрачена), включно із драмою «Старе гніздо й молоді птахи».
Василь Семенович Мова (1842–1891), відомий також як Василь Лиманський, — український поет, драматург і перекладач із Кубані. У «Старому гнізді й молодих птахах» він розглядає зміни козацького світу через суперечки в одній родині. У поезії та прозі писав також про переселення, бідність і становище людини, яка залежить від правил громади чи установи.
Кубань, харківська Громада і перші публікації Василя Мови
Мова народився на хуторі Солодкий Лиман у родині сотника Кубанського козацького війська. Навчався в Катеринодарі, а в Харківському університеті перейшов з історико-філологічного факультету на юридичний. Брав участь у роботі харківської Громади. 1861 року в журналі «Основа» надрукував перший вірш «І бачу я тоді широке синє море». У Катеринодарі викладав, пізніше працював судовим слідчим, суддею та присяжним повіреним на Кубані. Серед його громадських занять було поширення недорогих книжок для широкого читача.
У поемі «Троїсте кохання» Мова спирався на форму народної пісні, у «Ткачисі» розповів про дівчину, яку обставини переміщують із сільського світу до міського, а в поемі «На степи!» звертався до переселення українських селян на Кубань. Значна частина його доробку вийшла посмертно. Його тексти публікували галицькі видання, що допомогло зберегти літературний зв’язок між Кубанню та українськомовною пресою поза нею.
Козацька родина в драмі «Старе гніздо й молоді птахи»
У «Старому гнізді й молодих птахах» полковник Пилип Загреба хоче зберегти родину й уклад, у якому виріс. Діти мають власні плани на шлюб і майбутнє, а зміни в устрої козацького життя послаблюють його можливість ухвалювати рішення за всіх. Мова будує твір як низку діалогів. Родинна суперечка дає почути різні уявлення про обов’язок, мову й належність, які в іншій формі могли б залишитися лише історичним тлом.
Твір уперше надрукували 1907 року, а 1911-го в скороченні поставив театр Миколи Садовського в Києві. Це зручна точка входу до Мови, якщо цікавить літературний образ Кубані XIX століття. Після читання можна зіставити драму з поезією автора: у ній про належність і зміни він говорить через окрему людську долю або колективний голос.