Василь Земляк

Василь Земляк (1923-1977) – справжнє ім’я Василь Сидорович Вацик – український письменник і кіносценарист, лауреат Шевченківської премії. 

По батьковій лінії рід його походить із Чехії, звідки в 1874 році в Україну переселився прадід майбутнього письменника. До 1937 року Василь навчався у Миколаївській школі, а з восьмого класу – в Йосипівській середній школі. Закінчивши середню школу, він вступив до Харківського авіаційного училища, мріючи стати  льотчиком. З початком Другої світової потрапив на фронт. На той момент Василю було 18 років.

Перші нариси і оповідання Василь Земляк опублікував у 1945–му. 

Після війни навчався на заочному відділі Житомирського сільськогосподарського інституту, працював у газеті, на кіностудії імені Олександра Довженка. Прийшов в українську літературу в 50-ті роки після появи друком двох його повістей  – “Рідна сторона” (1956) та “Кам’яний брід” (1957), які він присвятив темі українського повоєнного села. У лютому 1957 його було прийнято до Спілки письменників України. Славу визначного майстра прози принесли романи — дилогія «Лебедина зграя» (1971) і «Зелені млини» (1976). Ці твори були відзначені Державною премією ім. Т.Г. Шевченка за 1978 рік.

В 1963–1966 роках Василь Земляк займає посаду головного редактора Київської кіностудії. У 1980 році за романом  «Лебедина зграя» було знято художній фільм «Вавилон — XX», сценарій писали Іван Миколайчук та Василь Земляк. Крім цього, за сценаріями В. Земляка на Київській кіностудії ім. О. Довженка поставлено фільми «Люди моєї долини» (1961), «Новели Красного дому» (1964), «Дочка Стратіона» (1965).

У літературі XX ст. Василь Земляк підніс до вершини так звану химерну прозу, започатковану ще Майком Йогансеном, підхоплену О. Ільченком, яку успішно розробляв Є. Гуцало, а згодом — В.В. Дрозд, В. Яворівський та ін. Помер письменник на 54-му році життя в 1977 р. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.