1913: Літо століття

Місяць тому прочитав «1913. Літо століття» Флоріана Іллієса й ділюсь післясмаком. Цю книжку широкий світ побачив ще в 2012-2013-х — тобто через 100 років від часу напередодні Першої світової війни.

Для деяких європейських країн, зокрема Франції та Німеччини, Перша світова війна стала величезною катастрофою, під час якої загинули мільйони людей. Це і битва на Соммі, і застосування танків, і перше використання військової авіації, і смертоносні хімічна зброя масового ураження. Усе це почалося вже з 1914 року.

Чи могла більшість людей у 1913 році уявити, що така катастрофа станеться вже через рік? Мабуть, що ні. Напевно, і ми в Україні у 2013 році не могли уявити, наскільки важкою буде війна з росією, яка розпочнеться у 2014 році, і наскільки страшною стане повномасштабна війна у 2022-му. У 2021 році далеко не всі українці вірили у початок такої довгої й кровопролитної виснажливої боротьби за незалежність. Але вона почалася й триває донині.

… Гітлер у 1913-му малював картини. Якби тобі визнали це юне дарування як митця, можливо вся світова історія склалася б інакше. Сталін ходить цими ж просторами. Через 26 років ці тирани укладуть пакт, який покладе початок Другій світовій війні.

Фройд конфліктує й конкурує з деякими колегами, оскільки не всі сприймали його теорію психоаналізу.

А що в цей час відбувалося в українському мистецькому та культурному житті? Флоріан Іллієс про це не згадує. У 1913 році помирає Леся Українка, а її мати, Олена Пчілка, переїжджає до Гадяча на Полтавщині. У 1920 році, коли до Гадяча прийшли більшовики, вона на знак відкритого протесту вивісила синьо-жовтий український прапор. Ялисей Кирʼяк, повстанець із Слобожанщини, назвав Олену Пчілку «духовною матір’ю українців». Це описує Василь Шкляр у «Році шершня».

Тобто є що сказати і про Україну, і про наших діячів. Флоріан Іллієс зосереджується переважно на постатях, пов'язаних із великими європейськими культурними центрами та імперіями. У книзі є про Казимира Малевича, але не згадується його українське походження.

Дякую щиро видавництву «Лабораторія» за книгу «1913. Літо століття» й можливість поглянути на відносно мирний рік перед катастрофою, яка невдовзі змінить світ.

Як Вам початок книги - «Отак у перші місяці 1913 року у Відні перебували Сталін, Гітлер і Тіто... Один вивчав у гостьовій кімнаті національне питання, другий малював акварелі в чоловічому гуртожитку, а третій просто намотував кола по Рінгштрасе, перевіряючи поведінку автомобілів на поворотах....три статисти без власних текстів...»

Для мене це однозначно 10/10⭐. Прочитала у минулому місяці і досі відчуваю приємний післясмак від книги!

Вона невелика за форматом. Події відбуваються протягом лише 1913 року і відтворені у хронологічному порядку за місяцями, починаючи із січня. Текст побудований, як на мене, у формі своєрідного колажу із біографій відомих культурних і політичних діячів - 99% - це німці (правильніше сказати - австроугорці!). І це не просто вихоплені відомі факти з біографій - це досить цікаві і маловідомі події з життя мистецької еліти (та не еліти!) Відня, Мюнхена та інших міст 1913-го.

Комусь цей текст видасться сухим і хаотичним... Бо в одному місяці автор розповідає про Сталіна, Рільке, Гітлера, Кафку, Фройда на різних або на тих самих локаціях... І навіть закидає читачеві роздуми: «Уявіть лише, що по одному і тому ж парку в один і той день проходять Сталін і Гітлер, які в історії жодного разу не зустрічалися особисто»... Але Ф. Іллієс знаходить факти у біографіях обох, що доводять їхню присутність власне в цей день, в один час у цьому парку😯. Amazing 🤩. І таких неймовірних фактів - ціла книга!

У мене навіть з'явилися улюблені персонажі (хоч це і дивно для нонфіку!). Я закохалася у нерішучого, суперечливого, боязкого і невпевненого у собі Кафку та його листування до нареченої Феліцї Бауер. А ще для мене було окремою насолодою спостерігати за бурхливими стосунками між художником Оскаром Кокошкою та його музою Альмою Малер... І головне - як ці стосунки Кафки і Феліцї, Рільке та його жінок, Кокошки та Альми... впливали на розвиток їх творчості зокрема та на мистецькі тенденції перед Першою світовою війною!

А ще мені запам'яталася одна фраза наприкінці книги, яку виголосив Густав Вінекен, співзасновник Вільної школи, педагог і реформатор (про Німеччину): «...І хай не настане той день, коли ми прийдемо з війною у долини інших народів». Це так суголосно із сучасними подіями в Україні...

Раджу всім почитати цю неймовірно цікавезну книгу 👍❤️

"Кінця і краю немає душевним стражданням. Невже ніхто у травні 1913-го не може похвалитись гарним настроєм?" - запитує автор книжки.

Хіба ж тільки у травні? Таке враження, що появі книжок або картин в ті роки, мусимо "завдячувати" саме цій людській крихкості їхніх авторів: нервові розлади і проблеми із психічним здоров'ям спостерігалися у Кафки, Кокошки, Каміли Клодель, Вірджинії Вулф, Музіля. Ґросса, Ельзи Ласкер-Шюлер, Брехта, Кірхнера, Сідоні Надгерні, Рільке, Тракля, Юнга, Фройда, Шмітта, Майднера, баварського короля Отто і навіть головного героя драми "Войцек".

Мистці створюють "абстракції, які "однією лише формою виражають стан душі". Як виклик часу панують "неврастенія та хвороби серця - точніше стан модерну годі описати". І все це проявляється у "відчайдушній боротьбі з депресією, алкоголем, безглуздими розвагами й часом, який не наздогнати".

А поки шукають викрадену "Мону Лізу" - у Луврі на осиротілий гвіздок почепили Коро.