Обидві історії є уже класикою, і тільки лінивий їх не прочитав.
А хто не прочитав – чого ви очікуєте?
Тут лише трішки моїх думок про ці твори.
Це вдруге я перечитую цей шедевральний твір.
І вперше у мене була думка про те, що одна людина насправді не може побороти цю машину абсурду і гноблення.
І от вдруге в мене те саме відчуття, але воно продовжується думкою про те, чому ж тільки в однієї людини виникла думка про те, що якось вони всі живуть не так.
Чому всіх все влаштовує?
Бо на овочебазу мізків не завезли?
«Вони стануть свідомими, коли повстануть.
Вони не стануть свідомими доки не повстануть»
Таке відчуття, що Орвел свою творчість на московію направив.
«Колгосп тварин» - алюзія на совіти, яку намагалися опротестувати. Але з пісні слів не викинеш.
А тепер спадкоємці совітів прямо можуть накласти на себе сюжет і «1984».
Ну тут уже точно пабєдітєлі по жизні.
Автор написав два дуже важливі твори, у яких описав одвічні проблеми людства, висміяв їх.
А людство живе далі, і не робить висновків.
На жаль.
Але Орвелл вирішив не заморочуватись зайвими ілюзіями , а одразу розкрити всі найгірші перспективи майбутнього.
Його майбутнє -це плакати з гаслом :' війна - це мир ,воля -це рабство , незнання - сила'. Це міністерства , де створюють непохитних патріотів і вбивають невинних людей. Це великий брат , який завжди слідкує за тобою.
Орвелл показує той страшний , тоталітарний світ , де немає ні вибору , ні прав , ні людей. Самі маріонетки, які ладні на все , заради держави.
Роман сильний , але невеликий. Має мало героїв, але багато бездинамічних сцен.
Я люблю стислість в літературі. Але стиль Орвелла здався мені просто сухим. '1984' - беземоційний і прісний роман. Він пропитаний ненавистю автора до своїх поламаних героїв , вигаданої влади та системи. Але навіть це не додало роману жодної емоційності.
Хоч роман був написаний давно , він і досі вселяє страх в серця людей. Адже його не можна назвати фантастичним чи неможливим. '1984'- це припущення. Припущення , яке одного дня може стати реальністю.
Цей наратив цілком міг би стати гаслом чийогось життя, закликом до поступу й боротьби.
Натомість, стає символом чийогось падіння.
Вінстон Сміт - цілком пересічний, зовсім не ідеалізований, нічим не привабливий персонаж, окрім тої зернини правди, що зародилась в його ще не затьмареному пропагандою розумі.
Зазвичай, коли знайомишся з таким героєм, мимоволі чекаєш того моменту, того вчинку, слова чи думки, що докорінно змінило б перше враження про нього, змусило б глянути на нього під іншим кутом чи, бодай, зрозуміти, що надія є.
Та Вінстон Сміт - символ безнадії, ілюстрація того, що «Поки вони [люди, народні маси] не стануть свідомими, вони ніколи не повстануть, а свідомими вони зможуть стати, лише коли повстануть", що боротьба в єднанні, а єднання - в боротьбі (каламбур, але доволі влучний!)
"1984" - найцитованіший роман ХХ сторіччя, став надиво актуальним у сторіччі ХХІ, де тоталітаризм і диктатуру ще не побороли.
Але надія є...
Тому прочитати цей роман я просто раджу, але не наполягаю. Адже на мене в свій час він справив просто колосальне враження. Це було просто «Вау!». Це був ефект розірваної бомби. Я поставив «1984» на п’єдестал під назвою «одна з трьох найкращих книг які я коли небудь прочитав», і там він залишався дуже багато років. Адже повторити ефект «потрібної книги в потрібний час» вдавалося після того лише одиницям. Для любителів антиутопій це взагалі «мастрід»… хоча, важко уявити любителя цього жанру, який ще не прочитав «1984». Так, Орвел не вигадав жанр, але став одним з «батьків засновників», і таки мабуть найвідомішим. Вплив «1984» важко переоцінити, а посилання і наслідування неможливо порахувати…
P.S. Я особисто раджу читати цей роман разом з іншими творцями жанру, такими як: «Ми» Замятіна, «Який чудесний світ новий» Гакслі, «451 за Фаренгейтом» Бредбері. І після цього завершити цей ансамбль «Міністерством правди» Доріана Лінскі – чудовою біографією роману, яка не гірше (а то й краще) занурить в атмосферу цього не зовсім вигаданого світу…