Відгуки і рецензії читачів
26.06.2024
Читаючи «Амадоку», відчуваєш, що прочитав не одну, а декілька книг одночасно. Це велика (і в буквальному сенсі також - понад 800 сторінок!) й багатогранна подорож через різні історії: від взаємин трьох сестер до драматичних сторінок українського підпілля та репресій проти інтелігенції.
В книзі так багато персонажів і тем, що іноді важко розмежувати їх у голові, але саме це робить її такою особливвою. Уламки цих історій неодноразово поверталися у моє життя в абсолютно несподівані моменти.
«Амадока» - дуже нелінійна розповідь, вона — глибокий аналіз історичних подій і людських взаємин, який допомагає краще зрозуміти нашу ідентичність і місце в сучасному світі. З особливим інтересом авторка розглядає життя та творчість видатних особистостей, таких як Віктор Петров (Домонтович) та Микола Зеров, Куліш, геніальний Пінзель.
Здавалось, ці всі ниточки важко пов’язати із сучасністю, але авторці це вдалось просто феноменально.
Одним із центральних персонажів цієї сюжетної лінії є чоловік із амнезією, який стає об'єктом уваги Романи, працівниці архіву. Він пошрамований зовні, позбавлений будь-яких спогадів про своє минуле. Через Роману він збирає часточки своєї життєвої історії, і кожна розкрита деталь відкриває нові пласти його особистості.
Розв’язка вражає своєю неочікуваністю, Софія Андрухович майстерно розставляє пастки по тексту і зв’язує заплутані нитки сюжету. Це складна й болюча історія, надзвичайно важлива для читання.
Дуже радію, що ніша сучасного "великого роману" поступово заповнюється такими достойними зразками.
В книзі так багато персонажів і тем, що іноді важко розмежувати їх у голові, але саме це робить її такою особливвою. Уламки цих історій неодноразово поверталися у моє життя в абсолютно несподівані моменти.
«Амадока» - дуже нелінійна розповідь, вона — глибокий аналіз історичних подій і людських взаємин, який допомагає краще зрозуміти нашу ідентичність і місце в сучасному світі. З особливим інтересом авторка розглядає життя та творчість видатних особистостей, таких як Віктор Петров (Домонтович) та Микола Зеров, Куліш, геніальний Пінзель.
Здавалось, ці всі ниточки важко пов’язати із сучасністю, але авторці це вдалось просто феноменально.
Одним із центральних персонажів цієї сюжетної лінії є чоловік із амнезією, який стає об'єктом уваги Романи, працівниці архіву. Він пошрамований зовні, позбавлений будь-яких спогадів про своє минуле. Через Роману він збирає часточки своєї життєвої історії, і кожна розкрита деталь відкриває нові пласти його особистості.
Розв’язка вражає своєю неочікуваністю, Софія Андрухович майстерно розставляє пастки по тексту і зв’язує заплутані нитки сюжету. Це складна й болюча історія, надзвичайно важлива для читання.
Дуже радію, що ніша сучасного "великого роману" поступово заповнюється такими достойними зразками.
29.04.2024
"Амадока", подібно обличчю на обкладинці, це уламки, уривки чогось цілого й зрозумілого, але все ж вирваного й розділеного.
Тут сплелися десятки історій, життів, доль, на перший погляд, зовсім розрізнених. Але ти повсякчас відчуваєш, що є щось іще, що тут є хтось за кулісами, хто вийде і розкаже в чому справа. До чого тут Пінзель, Баал Шем Тов, Домонтович, Куліш і ще десятки й сотні імен, яких авторка описує так, ніби вчора розмовляла з ними на кухні. Вона знає наскільки зручною була їхня софа, які горщики стояли на підвіконні, як падала тінь у їхній вітальні.
«Амадока» поєднує всі ці долі, життя й фрагменти історій, аби підвести нас до роздумів про пам’ять і забування. Чи маємо ми пам’ятати все, нести спогади у валізі й передавати їх далі? Чи маємо часом забувати, аби вижити і зцілитися? Однозначної й універсальної відповіді немає, у кожен неповторний момент людині доводиться приймати це рішення заново, й нести відповідальність чи то за пам’ять, чи то за забуття.
І якщо сюжет мені хочеться осмислювати, обговорювати й дискутувати, то перед майстерністю Софії Андрухович відступають усі як і чому, залишається лиш бажання смакувати слова, перечитувати речення, милуватися й вражатися порівняннями і деталями.
Тут сплелися десятки історій, життів, доль, на перший погляд, зовсім розрізнених. Але ти повсякчас відчуваєш, що є щось іще, що тут є хтось за кулісами, хто вийде і розкаже в чому справа. До чого тут Пінзель, Баал Шем Тов, Домонтович, Куліш і ще десятки й сотні імен, яких авторка описує так, ніби вчора розмовляла з ними на кухні. Вона знає наскільки зручною була їхня софа, які горщики стояли на підвіконні, як падала тінь у їхній вітальні.
«Амадока» поєднує всі ці долі, життя й фрагменти історій, аби підвести нас до роздумів про пам’ять і забування. Чи маємо ми пам’ятати все, нести спогади у валізі й передавати їх далі? Чи маємо часом забувати, аби вижити і зцілитися? Однозначної й універсальної відповіді немає, у кожен неповторний момент людині доводиться приймати це рішення заново, й нести відповідальність чи то за пам’ять, чи то за забуття.
І якщо сюжет мені хочеться осмислювати, обговорювати й дискутувати, то перед майстерністю Софії Андрухович відступають усі як і чому, залишається лиш бажання смакувати слова, перечитувати речення, милуватися й вражатися порівняннями і деталями.
01.03.2024
Для мене, «Амадока» - це безперечно великий український роман, багаточасовий, багатошаровий, в якому кожен знайде щось своє. Це і зразкова інтрига основної сюжетної лінії, яка тримає тебе в напрузі до самого кінця роману, і щемка історія однієї родини, що переживає часи Другої світової війни, і страшні трагедії часів Розстріляного відродження, що ховаються за сухим описом, по стилю більш схожим на історичну довідку, але може через це ще більш шокуючі. Особисто для мене, саме третій розділ став емоційно найважчим, але і найважливішим в книзі. Здавалося, що після описів війни вже нічого страшнішого не буде, але ось воно спокійне життя у власній країні, де лягаєш спати вдягненим, бо сьогодні повториться те, що вчора сталося із твоїм сусідом і опише це короткий абзац: «Розбудили… Оголосили про арешт.. Винесли вирок.. Розстріляли». «Амадока» це роман про пам’ять, подекуди втрачену, подекуди віднайдену. Це великий сімейний фотоальбом родини, яку нищили покоління за поколінням. А ще, це роман, який заграє з читачем. В ньому так захоплююче шукати і знаходити паралелі, висувати свої гіпотези і шукати їм підтвердження в тексті. Переміщатись між розділами і роздумувати над природою зв’язків, які в них простежуються.
16.01.2024
Обрамляє роман розповідь про Богдана та Роману. Богдан, беручи участь у збройному конфлікті на території України, втратив пам’ять та обличчя, що було сильно понівечене. Впізнала його Романа, яка і назвала своїм чоловіком.
Романа розповідає йому історії з його життя по фотокартках. «Допомагає» пригадати давні захоплення історичними постатями.
У книжці йде мова про різні історії різної любові. Якісь трагічні, якісь дивні. Багато що стосується реальних подій з історії України. Тут і припущення щодо любовної історії Пінзеля, разом з цікавими фактами щодо його робіт. І справжній любовний трикутник між відомим письменником-неокласиком Миколою Зеровим, його дружиною Софією Зеровою, та багатозадачним Віктором Петровим. І натяки про «сердечні справи» Григорія Сковороди. І трагічна історія кохання українки та єврея в часи Другої світової війни.
Для мене було би легше це все осягнути, якби воно було вміщене не в одну книгу. Інколи я просто губилась і не розуміла чи щось пропустила чи так і має бути. Хотілось би і зрозуміти причину вчинків тієї Романи, яка добру частину книги просто випала з моєї пам’яті.
Сам текст написаний як завжди добротно. Відчувається сила інтелекту Софії Андрухович, її неповторний стиль.
Не зважаючи на складність, після «Амадоки» хочеться почитати українських неокласиків, чия тяжка доля так майстерно змальована.
Радію, що цей труд став лауреатом всеукраїнської премії "Книжка року-2020" у номінації "Красне письменство".
Романа розповідає йому історії з його життя по фотокартках. «Допомагає» пригадати давні захоплення історичними постатями.
У книжці йде мова про різні історії різної любові. Якісь трагічні, якісь дивні. Багато що стосується реальних подій з історії України. Тут і припущення щодо любовної історії Пінзеля, разом з цікавими фактами щодо його робіт. І справжній любовний трикутник між відомим письменником-неокласиком Миколою Зеровим, його дружиною Софією Зеровою, та багатозадачним Віктором Петровим. І натяки про «сердечні справи» Григорія Сковороди. І трагічна історія кохання українки та єврея в часи Другої світової війни.
Для мене було би легше це все осягнути, якби воно було вміщене не в одну книгу. Інколи я просто губилась і не розуміла чи щось пропустила чи так і має бути. Хотілось би і зрозуміти причину вчинків тієї Романи, яка добру частину книги просто випала з моєї пам’яті.
Сам текст написаний як завжди добротно. Відчувається сила інтелекту Софії Андрухович, її неповторний стиль.
Не зважаючи на складність, після «Амадоки» хочеться почитати українських неокласиків, чия тяжка доля так майстерно змальована.
Радію, що цей труд став лауреатом всеукраїнської премії "Книжка року-2020" у номінації "Красне письменство".