Американський психопат

Пам‘ятаєте коли Джої з «Друзів» читав «Сяйво» Стівена Кінга, то він запхав книгу в морозильну камеру, бо йому було дуже лячно?
От цю книгу треба відправити на Північний Полюс, щоб вона там навіки зникла в багаторічних льодовиках.

Головний герой, Патрік Бейтмен, 27 років, привабливий молодий чоловік, який дуже прискіпливо ставиться до своєї зовнішності та зовнішності тих, хто знаходиться біля нього. У цьому плані його перфекціонізм переходить усі рамки здорового глузду.
Усе його життя це постійні ресторани, клуби, зависання з друзями, наркотики і бажання вбивати.
І через його привабливість та високий статус ніхто і подумати не може, що в нього таке криваве хоббі.

У нього нульове відчуття емпатії, скоріше за все у головного героя Аспергера, тому він у бажанні щось відчути робить страшні речі.

Книга входить в усі можливі топи книг, які має прочитати кожен.
Чому?
Від неї мимоволі хочется блювати.

Після прочитання цієї книги, хочеться забитися в куточок, накритися пледом і ніколи не стикатися ні з однією людською душею. А раптом це один із таких Патріків Бейтменів?

Що ж. Проблема №1: "Американський психопат".

Дивно, як багато людей пояснюють свої вельми позитивні відгуки про цю книгу словами "Мені вона не сподобалася, але...," ніби вона містить у собі якусь гірку, але необхідну медицину. Можливо, я консервативний, але я думав, що навіть тривожний твір, фільм, пісня або картинка має бути хоча б на якомусь рівні приємним, якщо він хоче завоювати любов своєї аудиторії, а якщо він не може завоювати цю любов, то він точно не заслуговує на вельми позитивні відгуки. Для мене "Американський психопат" є майже безлюдною, особливо його сцени вбивств, і я не приймаю ідею, що в цих сценах є щось лікувальне.

Сам Елліс сказав: в основному "Американський психопат" - це просто його вираз роздратування своїм життям, яке в більшості випадків дуже схоже на життя Патріка Бейтмена; сцени вбивства були додані пізніше. Це говорить саме за себе. Хоча є щось трохи приємне у тому, як Елліс розтягує (про себе) пафосних хлопців, яких він, очевидно, добре знає, тон змінюється кардинально, кожного разу, коли персонажа розчавляють насправді. Сатира? Так, деякі частини "Американського психопата" сатиричні, але не насильні частини - вони пласкі, пусті, безвмістовні. І це сумно, що цей молодий, загублений, відчутний письменник відчув необхідність вдягнути свою комедію манер у вовчий одяг. Ви можете уявити, чому він це зробив. Не обов'язково за гроші, але з тієї ж помилкової ідеї, яка привела його шанувальників до віри, що в тому, щоб тортувати себе, читаю. Це було паскудно погано, відверто не для мене

*Відгук може містити спойлери*

Книжка просякнута сексизмом, ксенофобією, расизмом та гомофобією. Головний герой ніби відділяється від компанії друзів своєю порядністю, проте насправді це не так. Він набагато гірша людина з усієї компанії.
Чого я точно не очікувала, то це неймовірної кількості назв різноманітних фірм. Інколи здавалося, що «Американський психопат» суцільна реклама елітного одягу, засобів для тіла чи предметів інтер'єру. Їх було настільки багато, що більшість я ніколи у своєму житті не чула (можливо у цьому плюс: дізналась щось нове). Найцікавіше тут те, що Бейтмен розбирається у вище перерахованому як справжній професіонал. Один погляд, і він вам у деталях розкаже у чому ви вдягнені та чи маєте гідний вигляд (а перемивати кісточки іншим він ох як любить). (Загалом у книжці герої ще ті знавці моди.)
Те саме стосується музики: періодично подавались описи музичних альбомів якогось гурту. Довгі характеристики, не динамічний сюжет ледь не завели мене в нечитун.
Герої тут максимально дивні. Найбільше привертає увагу їх несприйняття вбивств Патріка Бейтмена. Навіть, коли чоловік їм погрожував насильством вони ніби взагалі не чули його, просто продовжували говорити про буденні речі чи йшли по своїх справах.
Жінки в книжці зображені відверто дурними та меркантильними. Вони істеричні й сліпі, особливо Жаннетт та Евелін. Жіночу стать і так званий “нижчий клас” тут безсоромно принижують.
Мені було відомо про жорстокість герої, але настільки дитальних описів убивств я не могла уявити. У Бейтмена беззаперечно є певні проблеми з психікою, адже нормальна людина ніколи не буде їсти внутрішні органи іншої людини. Він частково розуміє, що є монстром, одна це його не дуже лякає.
Загалом, для мене дивує поведінка персонажа – мотивацію його злочинів я так і не побачила.
Книжки бридка, загалом як я й очікувала, думаю, перечитувати її я точно ніколи не буду.