Я фільму не бачила, тому мої враження від книги вільні від упереджень.
1992 року роман поділив основний приз Букерівської премії з «Священним голодом» Баррі Ансворта (не знайшла інформації про видання в Україні), а в 2018 отримав спеціальну відзнаку до 50-річчя премії, тобто був визнаний найкращим серед переможців усіх років, включаючи романи «Опівнічні діти» Салмона Рушді (що отримував відзнаки до 25-річчя й 40-річчя премії), «Список Шиндлера» Томаса Кіннілі, «Залишок дня» Кодзуо Ішіґуро, «Амстердам» Ієна Макʼюена та ін.. А це - надзвичайно висока оцінка.
У чому феномен «Англійського пацієнта»?
Чим ця історія так чіпляє читачів?
Смію припустити, що не стрункістю письма і точно не новизною сюжету.
Навпаки, автор пішов шляхом творення портретів, «вбудованих» в повоєнні реалії. Деякі з них мають реальних прототипів (але не слід вважати книгу джерелом достовірних біографічних даних). Зокрема, мова йде про дослідника Ласло Альмаші й подружжя Кліфтонів. Але ключові події, повʼязані з цими героями у книзі, вигадані. Персонажі, списані з цих людей, мають дещо дуже привабливе для читача - вони усі «горять» своєю справою і мають таємниці, страшні й загадкові.
Інші герої - Хана, Кіп і Караваджо - теж цілком можуть бути списані з реальних осіб. Війна породила десятки тисяч змучених, розчарованих, незвиклих до нової реальності людей, що шукають душевного спокою.
Для сикха Кіпа, зрештою, настає момент переоцінки власного Я та свого місця у повоєнному світі. І це пробудження - метафоричне. Воно містить натяк на ментальну перебудову світу.
Автор звів усіх героїв докупи у закритому середовищі старовинного маєтку в Тоскані, що також дуже показово. Жоден із них не вписується ні в цю місцевість, ні в інтерʼєр будинку (не дарма вони постійно блукають кімнатами, щоразу шукаючи собі нове місце для сну), тож вони мусять, зрештою, вирватися з цієї пастки й піти власними шляхами.
Я б назвала такий фінал якщо не щасливим кінцем, то моментом катарсису точно.
Текст містить багато цитат з релігійної, художньої, а також наукової літератури та публіцистики. Це (а також відсутність лінійного сюжету) трохи ускладнює задачу читачеві.
Книга читається важко, але ж ми не шукаємо легких шляхів)
А потім прийшли солдати і принесли свою війну.
Проте не лише Сахара стає сценою головних подій. Далеко від неї, у напівзруйнованій лікарні у Флоренції, серед мін та руїн, збираються четверо: обгорілий пацієнт, медсестра, сапер і колишній шпигун. Їхній світ маленький, але в ньому достатньо місця для спогадів, втрат і надій.
"Якщо ти вип'єш отруту, призначену для когось іншого, сподіваючись полегшити його страждання, то не врятуєш нікого, а лише накопичиш отруту в собі."
Кожен має свій біль, свою таємницю, та найбільше інтригує англійський пацієнт. Він вижив після авіакатастрофи, але разом із тілом у вогні згоріли й частини його минулого. Лише записник, наповнений уривками з давньогрецьких міфів і біблійних переказів, може допомогти відновити історію його життя.
Давно я не позначала так багато цитат. Це роман, який хочеться перечитувати, вдумливо, не поспішаючи. Не дивно, що він отримав Букерівську премію 1992 року, а згодом — Золотого Букера як найкраща книга серед 51 лауреата. Сам Майкл Ондатже зізнавався, що таке рішення, ймовірно, було частково зумовлене успіхом оскароносної екранізації, і він не вважає свій роман найкращим.
Може, й ні. Але для мене ця книга — особлива.