Відгуки і рецензії читачів
05.12.2024
Болюча і сумна книжка, але гарно написана. Це збірка оповідань - історій-замальовок про події після повномасштабного вторгнення. До речі, ілюстрації на сторінках і обкладинці намальовані Жаданом.
Вже з першого оповідання просто розбивається серце, де оповідач їде з напарником їдуть до квартири, бо там літня жінка не виходить із квартири сьомий день. “Дитина війни …. Народилася під час війни, померла під час війни. Поміж тим зібрала бібліотеку. Чогось учила своїх учнів, про щось говорила з сусідами. Любила внука. Заснула в спортивному костюмі і не прокинулась”. Друге оповідання, здавалось би просто замальовка про людину, яка влаштовується на нову роботу, але на останній сторінці одна фраза міняє все, і я потім навіть заново перечитала це оповідання, щоб побачити ті деталі, на які я не звернула уваги.
Тут лінії і герої переплітаються, хоч оповідання можно читати і окремо. Ще мене вразило оповідання про вчителя, який переселився до півзруйнованої школи.
Незважаючи на те, що тема доволі болюча і сумна, але я насолоджувалась тим, як ця книга написана, метафорами і влучними спостереженнями: “Влітку в цьому місті хочеться жити. натомість зими тут такі, наче щоранку прокидаєшся на вокзалі: без квитка, без речей і без надії кудись виїхати”. “Птахи прориваються згори, випадають із неба, мов яблука з кишені…”. “Ця погода - коли сонце ніби дозоване, коли його так мало, ніби його комусь шкода…”. “Місто велике, жило своїм життя, ніжилося під сонцем, розклавши траву на пагорбах, ніби випрану в ріці білизну - аби висохла, зігрілась”. “Сонце давало відчуття захищенності, ніби ти заходив у вималюване кимось коло і ставав невидимим для смерті”
Вже з першого оповідання просто розбивається серце, де оповідач їде з напарником їдуть до квартири, бо там літня жінка не виходить із квартири сьомий день. “Дитина війни …. Народилася під час війни, померла під час війни. Поміж тим зібрала бібліотеку. Чогось учила своїх учнів, про щось говорила з сусідами. Любила внука. Заснула в спортивному костюмі і не прокинулась”. Друге оповідання, здавалось би просто замальовка про людину, яка влаштовується на нову роботу, але на останній сторінці одна фраза міняє все, і я потім навіть заново перечитала це оповідання, щоб побачити ті деталі, на які я не звернула уваги.
Тут лінії і герої переплітаються, хоч оповідання можно читати і окремо. Ще мене вразило оповідання про вчителя, який переселився до півзруйнованої школи.
Незважаючи на те, що тема доволі болюча і сумна, але я насолоджувалась тим, як ця книга написана, метафорами і влучними спостереженнями: “Влітку в цьому місті хочеться жити. натомість зими тут такі, наче щоранку прокидаєшся на вокзалі: без квитка, без речей і без надії кудись виїхати”. “Птахи прориваються згори, випадають із неба, мов яблука з кишені…”. “Ця погода - коли сонце ніби дозоване, коли його так мало, ніби його комусь шкода…”. “Місто велике, жило своїм життя, ніжилося під сонцем, розклавши траву на пагорбах, ніби випрану в ріці білизну - аби висохла, зігрілась”. “Сонце давало відчуття захищенності, ніби ти заходив у вималюване кимось коло і ставав невидимим для смерті”