Світ Полін зруйнований, чоловік розлюбив її, але вона вирішує боротися за їх сім'ю, хапається за найменшу можливість повернути коханого. Друзі і рідні не розуміють дівчину, постійно нагадують, що вже час рухатися далі, а лікар радить звернутися до психотерапевта. Полін наважується прийняти допомогу і поступово зцілюється. А листи допомагають знайти спільну мову з Беном і нарешті відверто поговорити.
Історія дуже емоційна, я відчувала весь біль Полін, але навіть не підозрювала через що їй довелося пройти. Втрата, яку не можна описати словами і після якої неможливо нормально жити. Авторка не розповідає все відразу, але прочитавши її першу книгу я здогадувалася, що біль Полін значно глибший, ніж здається на перший погляд.
Несподіваний відпочинок з усіма рідними допомагає загоїти старі рани і поглянути правді в очі. До Полін приходить прийняття ситуації і хоч я очікувала інший фінал, авторка розчулила мене.
Я не знаю, як це вдається Віржіні Ґрімальді, але її книги мені хочеться розібрати на цитати і перечитувати декілька разів. І хоч ця історія сподобалася не всім, для мене вона чудова і я обов'язково повернуся до книги, коли захочу нагадати собі, що аромат щастя найсильніший під час дощу.
Головна героїня Полін намагається впоратися з душевним болем, переживаннями, спогадами і марними надіями. В книзі є й чоловічі персонажі, їх ми теж почуємо, але для мене ця історія - перш за все історія жінки.
Дуже емоційна, відверта, життєва книга. В ній немає інтриги чи якихось несподіваних поворотів сюжету. Ця книга про почуття. А ще про те, як важлива підтримка і розуміння рідних, а іноді і професійна допомога. Не буває абсолютного щастя. Кожен з нас у житті стикався з ситуаціями, які призводили до психологічних проблем і навіть травм. Важливо не залишатися з ними наодинці, не замикатися в собі, не втратити себе.
Мені сподобався стиль авторки, яка змогла короткими нескладними реченнями, переплетенням теперішнього і спогадів розповісти глибоку драматичну історію. Мене вона точно не залишила байдужою.