Бажання дива. Як я став науковцем

Відомий еволюційний біолог та автор бестселерів New York Times Річард Докінз у своїх спогадах розповідає про дитинство та інтелектуальний розвиток себе як науковця. Вперше перекладено українською.

У своїй першій книжці «Егоїстичний ген» (1976) Річард Докінз запропонував абсолютно новий геноцентричний погляд на еволюцію, який став миттєвою сенсацією і кардинально змінив уявлення про біологію, гени, еволюцію і був проданий накладом понад мільйон примірників. У 2006 році Докінз знову змінив культурний та інтелектуальний ландшафти світу — його миттєвий бестселер за версією New York Times «Ілюзія Бога»  став науковим «демонтажем» релігії, був проданий накладом понад два мільйони примірників по всьому світу і перетворився на синонім до безжального скептицизму та пристрасних наукових дебатів.

І ось тепер, через майже пів століття Річард Докінз готовий поділитися шляхом своєї еволюції як людини і мислителя — від життя в колоніальній Кенії до інтелектуального пробудження в Оксфорді. Автобіографія «Бажання дива» — це щира і дуже зворушлива оповідь, яка відхиляє завісу реального життя автора, в якому любов до науки, відкриттів, ідей і всього живого стали найвищим сенсом, що допоміг пробитися крізь нісенітниці до по-справжньому важливих істин.

Чому варто прочитати книжку «Бажання дива»?

• Вперше представлені і перекладені українською спогади про дитинство й інтелектуальний розвиток Річарда Докінза;
• Автобіографія розкриває історію написання однієї з найважливіших книг ХХ століття — «Егоїстичного гена», натхненну роботами Вільяма Гамільтона, Роберта Тріверса та Джона Мейнарда Сміта;
• Особистий погляд на свої ранні роки, інтелектуальне пробудження в Оксфорді та шлях до «Егоїстичного гена»;
• Автор знайомить із яскравою картиною ідилічного дитинства в колоніальній Африці, приправленою замальовками про минуле власних предків, батьків й особливостей життя після Другої світової війни. Із життям в школі-інтернаті, де попри майже релігійну зустріч із платівкою Елвіса, розпочалась кар'єра Докінза-скептика, який відмовився стати на коліна для молитви в каплиці. І з власне розкриттям всіх істинних здібностей під час навчання і викладання в Оксфорді.

Про автора:

Річард Докінз (Richard Dawkins) — британський еволюційний біолог і письменник. Відомий популяризатор науки та раціонального підходу. Атеїст. У своїх працях критикує ідею Бога як творця всесвіту. Вперше став відомим завдяки своїй культовій праці «Егоїстичний ген», за якою була видана ще низка бестселерів. Першу частину його автобіографії «Бажання дива» опублікували у 2013 році.

Цитати:

Чому дорослі заохочують у дітях довірливість? Невже справді так погано спонукати до невинної гри в запитання дитину, яка вірить у Різдвяного Діда? У скільки камінів він має залізти, якщо справді доставляє подарунки всім дітям у світі? Як швидко мають летіти його олені, щоб устигнути облетіти всіх до ранку Різдва? Не кажіть прямо, що Різдвяного Діда не існує. Просто розвиньте в дітях чудову навичку ставити скептичні запитання.

Раніше я писав, що був таємним читачем і сидів у кімнаті з книжкою замість того, щоб носитися надворі в будь-яку погоду, як справжній Докінз. Може, я ним і був, але мені складно вдавати, що на канікулах я читав щось філософське про сенс життя абощо. Я читав звичайні дитячі романи: «Біллі Бантера», «Просто Вільяма», історії про Біґґлза, «Бульдога Драммонда», твори Персі Вестермана, «Червоного Пімпернела», «Острів скарбів». 

Якщо ви уважно й пильно подивитеся, що саме відбувається під час зміни поколінь, то неминуче побачите, що в центрі всього перебуває ген — саме на його рівні працює природний добір. Він автоматично заохочує егоїзм тих сутностей, які потенційно можуть подолати фільтр поколінь і вижити у віддаленому майбутньому. На нашій планеті ці сутності — гени.

Бо через те, що гени потенційно безсмертні, тому що вміють створювати свої точні копії, різниця між успішними й неуспішними генами справді важлива — вона має довготривалі наслідки. Світ наповнюють гени, добре пристосовані до того, щоб бути тут, пристосовані виживати протягом багатьох поколінь. На практиці це означає, що вони спільно з іншими генами добре будують тіла, здатні прожити достатньо довго, щоб розмножитися, бо тіла — це тільки тимчасовий засіб пересування, у якому гени живуть і який передає їх далі.

Мене часто питають, чи я став біологом через те, що провів дитинство в Африці. Хотів би відповісти ствердно, але я не впевнений. Звідки нам знати, чи змінився б напрямок нашого життя через якусь конкретну зміну в ранньому дитинстві? Моїм батьком був дипломований ботанік, а мама знала назви всіх диких квітів, що траплялися на шляху. Вони обоє завжди намагалися втамувати дитячу цікавість про реальний світ. Чи вплинуло це на моє життя? Так, звісно.

Я мусив заробляти собі на життя. Але, хоч мені й легко не зважати на докори (так, мені за це докоряють), що я білий чоловік із непоганою освітою, не можу заперечувати, що мав певні незаслужені привілеї, порівнюючи свої дитинство та юність із цими життєвими періодами тих, кому поталанило менше. Я не відчуваю через це провини, як не відчувають її за успадковані гени чи зовнішність, але усвідомлюю свої привілеї та вдячний батькам за те, що дали мені дитинство, про яке дехто мріяв би. Інші подумають, що не так уже таланить дитині, яку в сім років відсилають у пансіон жити в спартанському режимі, але навіть за це я вдячний батькам, яким цей стиль навчання обійшовся дорого й від яких він вимагав жертв.