Біла кімната (оновлене видання)

«Біла кімната» Марії Маргуліс — український психологічний трилер із двома сюжетними лініями. П’ятеро незнайомих чоловіків по черзі прокидаються в замкненій кімнаті. У стінах немає дверей, а вікна не відчиняються. Вони не знають, як туди потрапили й скільки часу минуло. Паралельно в Києві 2010 року двоє молодих людей знайомляться, закохуються й пробують побудувати стосунки. Спосіб, у який роман повертається від однієї історії до іншої, поступово змінює те, як читач сприймає обидві.

П’ятеро незнайомців у «Білій кімнаті»

На початку історії в кімнаті кожен має лише власні спогади та те, що може помітити поруч. У незнайомців немає спільної версії подій, тож спершу їм потрібно зрозуміти, як говорити одне з одним. У замкненому просторі навіть рішення поділитися подробицею має наслідки. Інші можуть використати її, щоб перевірити свою здогадку, або почути в ній причину для недовіри. Через це пошуки виходу поступово переходять від огляду кімнати до розмов про самих людей, які в ній опинилися.

Брак годинника й звичних ознак часу ускладнює навіть прості запитання. Людина може пам’ятати останню подію перед пробудженням, проте не знає, як давно це було і чи чийсь інший спогад справді стосується того самого моменту. Напруга виникає з різного доступу до інформації. Якщо хтось погоджується пояснити власні дії, іншим ще треба вирішити, чи прийняти його розповідь за основу спільних пошуків.

Київ 2010 року й друга історія роману Марії Маргуліс

Київська лінія має інший темп і конкретні орієнтири. У ній є студентське життя, перша закоханість і час, який двоє людей можуть проводити разом або окремо. Там, де в кімнаті час важко навіть порахувати, у місті він має практичне значення для зустрічей та рішень. Саме Київ авторка залишає впізнаваним, тоді як кімнату відділяє від звичних місць і розкладів. За цим можна простежити, як брак знайомого оточення змінює запитання, з яких читач починає кожну лінію. Обидві лінії також працюють із питанням про довіру. У Києві вона виникає між людьми, які можуть піти після розмови й обрати, коли зустрітися знову. У кімнаті ті самі питання ставлять за умов, коли всі мусять залишатися поруч.

Роман торкається втрати, тривоги, фізичних травм і досвіду АТО. Ці теми входять у розповідь через біографії персонажів, тоді як зав’язка тримається за конкретне питання про місце й людей. Оновлене видання КСД підійде читачам, яким цікаво відстежувати, як дві різні за темпом історії поступово дають контекст одна одній. У цій книжці варто звертати увагу і на те, що персонажі можуть розповісти одразу, і на те, як значення ранньої подробиці змінюється після переходу до іншої сюжетної лінії.