Відгуки і рецензії читачів
17.02.2025
Мене дивує вперте «залучення» до національної «алеї слави» митця, що був українцем лише за походженням і писав на екзотичні для петербурзької еліти теми бо й сам хотів належати до тієї еліти, а не через велику любов до Батьківщини. Я не применшую художньої цінності його творів - «гоголівський стиль» став справжнім літературним феноменом, але й в українській літературі є кого наслідувати, якщо вже так хочеться.
Тим паче, згадка про містичного Вія в детективній інтерпретації Павлюка працює, радше, як джерело інтриги, аніж рушій сюжету, тому ні адаптацією, ні фанфіком (як іноді приписують) гоголівського «Вія» роман не назвеш. Можна було б знайти дещо спільне з іншою культовою історією, якби гг умів варити мило, але й це тут зайве.
«Білий Попіл» - цілком самодостатній мультижанровий твір, що містить розумну дозу фантастики.
Кажуть, це детектив у стилі нуар, та я не можу з цим погодитись, бо а) гг - не грає роль жертви (до певного моменту); б) «жорсткий» виклад тут, швидше, виняток, а не правило; в) не помічено жодних особливостей мовної поведінки персонажів; г) інтимна лінія дуже цнотлива, романтизована.
У кінці не здивувалася б, якби звідкись вигулькнув містер Білий (збіг?) із «Скажених псів» Тарантіно.
За сюжетом гг має певну репутацію у певних колах. До нього звертаються, коли треба щось (або когось) відшукати. Так він потрапляє (не скажу, що з власної волі) на хутір, де кояться дивні речі. Будучи віруючим/скептиком (так, він дуже суперечливий персонаж), гг береться довести, що все не так, як може здатися на перший погляд. Але кожен, хто може хоч якось йому підсобити, чомусь гине лютою смертю. Та й сам він ходить по тонкій кризі…
Словом - екшн, драма, містика, романтика й трохи забобонів читачу гарантовані.
Тим паче, згадка про містичного Вія в детективній інтерпретації Павлюка працює, радше, як джерело інтриги, аніж рушій сюжету, тому ні адаптацією, ні фанфіком (як іноді приписують) гоголівського «Вія» роман не назвеш. Можна було б знайти дещо спільне з іншою культовою історією, якби гг умів варити мило, але й це тут зайве.
«Білий Попіл» - цілком самодостатній мультижанровий твір, що містить розумну дозу фантастики.
Кажуть, це детектив у стилі нуар, та я не можу з цим погодитись, бо а) гг - не грає роль жертви (до певного моменту); б) «жорсткий» виклад тут, швидше, виняток, а не правило; в) не помічено жодних особливостей мовної поведінки персонажів; г) інтимна лінія дуже цнотлива, романтизована.
У кінці не здивувалася б, якби звідкись вигулькнув містер Білий (збіг?) із «Скажених псів» Тарантіно.
За сюжетом гг має певну репутацію у певних колах. До нього звертаються, коли треба щось (або когось) відшукати. Так він потрапляє (не скажу, що з власної волі) на хутір, де кояться дивні речі. Будучи віруючим/скептиком (так, він дуже суперечливий персонаж), гг береться довести, що все не так, як може здатися на перший погляд. Але кожен, хто може хоч якось йому підсобити, чомусь гине лютою смертю. Та й сам він ходить по тонкій кризі…
Словом - екшн, драма, містика, романтика й трохи забобонів читачу гарантовані.
01.02.2025
Роман мені сподобався, історичний гостросюжетний детектив. Оскільки я не читаю детективів, то про розв'язку до кінця оповіді не здогадувалася, і це було для мене несподіванкою.
Для мене було забагато сцен насильства, стрілянина, погоні, вбивства людей, загиблі коні, насильницьке поводження. Це все триггерило, і було занадто.
Історія захопила мене з перших сторінок, було цікаво стежити за сюжетом, сподобалися герої, їхня мова, прикольні словечки. Сподобалася стилістика, яка зображує хутір та життя там, Киїі дев'ятнадцятого століття.
Також сподобалася любовная ліня між Настею та головним героєм Тарасом Білим, яка потроху розгортається, і є ніжною та неспішною. Сподобалася взаємодія трьох героїв : Насті, Тараса і Котелка у детективних розслідуваннях.
Не хочу порівнювати цей роман з "Пітьмою", бо безумовно це порівняння не на користь "Білому попелу", але якщо розглядати цей роман Ілларіона Павлюка окремо, то він, однозначно, вартує уваги.
Також хочу поділитися цитатами, які мені найбільше запам'яталися :
"Людині без минулого немає жодної винагороди і в майбутньому".
"Видовище було достоту дике - священик у рясі курить гашиш на поминках".
"Справжній Вій всередині нас. Він знаходить найменші червоточинки в наших душах і роз'їдає їх, щоб змусити людину повірити, що вона - зла. І тоді дрібні провини спершу спонукають до справжніх гріхів, а потім призводять до страшних злочинів. Батько каже, Вій забирає віру в прощення..."
"Я більше не сподівався, що біль мине. Просто жив з цією дивною сумішшю в серці: невимовною любов'ю до батька і чорною жалобою по ньому. Намагався, щоб любов передужчувала жалобу."
Для мене було забагато сцен насильства, стрілянина, погоні, вбивства людей, загиблі коні, насильницьке поводження. Це все триггерило, і було занадто.
Історія захопила мене з перших сторінок, було цікаво стежити за сюжетом, сподобалися герої, їхня мова, прикольні словечки. Сподобалася стилістика, яка зображує хутір та життя там, Киїі дев'ятнадцятого століття.
Також сподобалася любовная ліня між Настею та головним героєм Тарасом Білим, яка потроху розгортається, і є ніжною та неспішною. Сподобалася взаємодія трьох героїв : Насті, Тараса і Котелка у детективних розслідуваннях.
Не хочу порівнювати цей роман з "Пітьмою", бо безумовно це порівняння не на користь "Білому попелу", але якщо розглядати цей роман Ілларіона Павлюка окремо, то він, однозначно, вартує уваги.
Також хочу поділитися цитатами, які мені найбільше запам'яталися :
"Людині без минулого немає жодної винагороди і в майбутньому".
"Видовище було достоту дике - священик у рясі курить гашиш на поминках".
"Справжній Вій всередині нас. Він знаходить найменші червоточинки в наших душах і роз'їдає їх, щоб змусити людину повірити, що вона - зла. І тоді дрібні провини спершу спонукають до справжніх гріхів, а потім призводять до страшних злочинів. Батько каже, Вій забирає віру в прощення..."
"Я більше не сподівався, що біль мине. Просто жив з цією дивною сумішшю в серці: невимовною любов'ю до батька і чорною жалобою по ньому. Намагався, щоб любов передужчувала жалобу."
20.01.2025
«Білий попіл» Ілларіона Павлюка — це той рідкісний роман, який неможливо втиснути в один жанр чи стиль. Це історія, яка на перший погляд починається як звичайний детектив: убивство, загадки, слідчий. Але з кожною сторінкою ця книга втягує у свій власний, похмурий світ, де таємниці перетворюються на щось більше — на містичну подорож у глибини людської душі.
Події розгортаються у селі на Гуцульщині, де чарівна природа Карпат стає не лише тлом, а й майже окремим персонажем історії. Гори, тумани, темний ліс — усе це не просто декорації, а жива, дихаюча частина роману, яка підсилює його атмосферу й нагадує, що в таких місцях межа між реальністю та міфом ледь помітна.
Сюжет химерно плете нитки детективу, фольклору та психологічного трилера. Вбивство молодої дівчини видається банальною справою, але чим більше головний герой копає, тим більше натрапляє на сліди стародавніх легенд і проклять. І отут починається магія. Книга дивним чином змушує тебе сумніватися у власному розумінні того, що відбувається. Це реальність? Це фантазія? Чи, можливо, правда лежить десь посередині?
Ілларіон Павлюк неймовірно точно відтворює атмосферу, яка тримає в напрузі. Його мова — це суміш поезії й прози, яка зачаровує й занурює в історію, навіть якщо іноді здається, що описів забагато. Утім, це не мінус, а радше особливість стилю, яка дозволяє відчути кожен подих вітру, кожен шурхіт листя й кожну краплю туману.
Але водночас «Білий попіл» може здатися не для всіх. Якщо ви очікуєте класичний детектив, тут вас може збентежити занадто повільний темп і ухил у філософію та містицизм. Якщо ж ви шукаєте щось глибше, темніше й більш неоднозначне — це саме те, що потрібно.
Ця книга — як казка для дорослих, що змушує заглянути в темні куточки своєї душі. «Білий попіл» — не просто історія, а відчуття. Відчуття, що залишається з вами навіть після того, як перегорнута остання сторінка.
Події розгортаються у селі на Гуцульщині, де чарівна природа Карпат стає не лише тлом, а й майже окремим персонажем історії. Гори, тумани, темний ліс — усе це не просто декорації, а жива, дихаюча частина роману, яка підсилює його атмосферу й нагадує, що в таких місцях межа між реальністю та міфом ледь помітна.
Сюжет химерно плете нитки детективу, фольклору та психологічного трилера. Вбивство молодої дівчини видається банальною справою, але чим більше головний герой копає, тим більше натрапляє на сліди стародавніх легенд і проклять. І отут починається магія. Книга дивним чином змушує тебе сумніватися у власному розумінні того, що відбувається. Це реальність? Це фантазія? Чи, можливо, правда лежить десь посередині?
Ілларіон Павлюк неймовірно точно відтворює атмосферу, яка тримає в напрузі. Його мова — це суміш поезії й прози, яка зачаровує й занурює в історію, навіть якщо іноді здається, що описів забагато. Утім, це не мінус, а радше особливість стилю, яка дозволяє відчути кожен подих вітру, кожен шурхіт листя й кожну краплю туману.
Але водночас «Білий попіл» може здатися не для всіх. Якщо ви очікуєте класичний детектив, тут вас може збентежити занадто повільний темп і ухил у філософію та містицизм. Якщо ж ви шукаєте щось глибше, темніше й більш неоднозначне — це саме те, що потрібно.
Ця книга — як казка для дорослих, що змушує заглянути в темні куточки своєї душі. «Білий попіл» — не просто історія, а відчуття. Відчуття, що залишається з вами навіть після того, як перегорнута остання сторінка.
14.01.2025
Книга просто божевільна у хорошому розумінні цього слова. Події неймовірно динамічні, вся книга у русі: хтось біжить, щось горить, щось трапляється. Історія тримає у напрузі від початку і до кінця, я почала читання і просто не могла відкласти її убік. Якісний український детектив-трилер. Часом у мене завмирало серце, так я хвилювалася за те, що відбувається.
Тарас Білий - найкращий детектив, якого хочуть найняти для розслідування однієї справи. Однак він примудряється влипнути в неприємності до вух. Єдиний порятунок – погодитися на прохання сотника та розслідувати вбивство панночки, його дочки. Але дивні речі творяться на хуторі, куди приїхав Тарас. Завдання ускладнюється тим, що тут усі вірять у пекло, демонів, дотримуються дивовижних обрядів і... мовчать.
Чому ніхто не журиться по панночці? Чому Тарасу не показують деякі кімнати? І що ж сталося в церкві, де була панночка? Як дівчина могла опинитися біля крейдяного кола, в якому був ув'язнений Хома Брут? Які таємниці приховує хутір та його мешканці? Невідомо. Але коли ви відкриєте книгу, щоб дізнатися про розгадку, будете вражені.
Тарас Білий - найкращий детектив, якого хочуть найняти для розслідування однієї справи. Однак він примудряється влипнути в неприємності до вух. Єдиний порятунок – погодитися на прохання сотника та розслідувати вбивство панночки, його дочки. Але дивні речі творяться на хуторі, куди приїхав Тарас. Завдання ускладнюється тим, що тут усі вірять у пекло, демонів, дотримуються дивовижних обрядів і... мовчать.
Чому ніхто не журиться по панночці? Чому Тарасу не показують деякі кімнати? І що ж сталося в церкві, де була панночка? Як дівчина могла опинитися біля крейдяного кола, в якому був ув'язнений Хома Брут? Які таємниці приховує хутір та його мешканці? Невідомо. Але коли ви відкриєте книгу, щоб дізнатися про розгадку, будете вражені.
07.09.2024
Дізналася про Ілларіона Павлюка завдяки популярності його книги "Я бачу вас цікавить пітьма", але першою вирішила прочитати "Білий Попіл". І якщо бути чесною, то саме "Білий Попіл" сподобався мені більше. На початку було трохи складно звикнути до динамічності — описи подій та швидке з'явлення персонажів вимагали концентрації. Проте вже за кілька розділів історія повністю захопила своєю містичністю та загадковістю, я не змогла відірватися.
Автор створює унікальну атмосферу, в якій поєднуються загадки і детективні елементи. Сюжет балансує між реальністю та містичністю, викликаючи постійне відчуття інтриги. Особливо захоплює те, як деталі поступово розкриваються, а кожен новий персонаж додає новий рівень загадковості.
Ця книга ідеально підходить для затишних вечорів із чашкою чаю, коли хочеться поринути в атмосферу детективного трилера з елементами містики. До самого кінця зберігається інтрига, і розвиток подій завжди тримає в напрузі. Якщо шукаєте захопливу і нестандартну історію — точно рекомендую "Білий Попіл"!
Автор створює унікальну атмосферу, в якій поєднуються загадки і детективні елементи. Сюжет балансує між реальністю та містичністю, викликаючи постійне відчуття інтриги. Особливо захоплює те, як деталі поступово розкриваються, а кожен новий персонаж додає новий рівень загадковості.
Ця книга ідеально підходить для затишних вечорів із чашкою чаю, коли хочеться поринути в атмосферу детективного трилера з елементами містики. До самого кінця зберігається інтрига, і розвиток подій завжди тримає в напрузі. Якщо шукаєте захопливу і нестандартну історію — точно рекомендую "Білий Попіл"!
06.06.2024
"Білий попіл" - це перша робота автора. Семе тому,, я й вирішила її прочитати першою.
Це детективний трилер з елементами містики в стилі нуар. Не скажу, що захопив в мене з перших сторінок, бо десь перші 20% книжки тавались мені дуже складно. Але потім - просто не могла відірватись і дочитала майже не відриваючись.
Автор занурює читача в таємничу атмосферу й інколи ти не завжди розумієш, що є реальністю, а що є містикою. І саме містично-реалістичне переплетіння затягувало мене все більше з кожною прочитаною сторінкою.
Так, сюжет не дуже заплутий і розгадати його доволі просто. Однак, постійна зміна картинки, різноманітні дивацтва, а також метафори та порівняння, які автор дуже влучно використовує, захоплюють настільки, що хочеться читачи й читати.
Цю книжку однозначно варто прочитати тим, хто любить детективний жанр. І для мене дуже цінним було те, що така класна історія написана українським автором, а це ще один аргумент до того, що книжка варта уваги.
Бажаю зануритись в книжку та отримати задоволення від прочитання.
Це детективний трилер з елементами містики в стилі нуар. Не скажу, що захопив в мене з перших сторінок, бо десь перші 20% книжки тавались мені дуже складно. Але потім - просто не могла відірватись і дочитала майже не відриваючись.
Автор занурює читача в таємничу атмосферу й інколи ти не завжди розумієш, що є реальністю, а що є містикою. І саме містично-реалістичне переплетіння затягувало мене все більше з кожною прочитаною сторінкою.
Так, сюжет не дуже заплутий і розгадати його доволі просто. Однак, постійна зміна картинки, різноманітні дивацтва, а також метафори та порівняння, які автор дуже влучно використовує, захоплюють настільки, що хочеться читачи й читати.
Цю книжку однозначно варто прочитати тим, хто любить детективний жанр. І для мене дуже цінним було те, що така класна історія написана українським автором, а це ще один аргумент до того, що книжка варта уваги.
Бажаю зануритись в книжку та отримати задоволення від прочитання.
25.04.2024
Творчість автора мені дуже подобається, тому я залюбки поринула в нову історію.
Головний герой, Тарас Білий, не пам‘ятає свого минулого, а тепер і його майбутнє під великим питанням.
Читач застає чоловіка в ситуації, яка загрожує його життю.
І тепер вибір у Тараса невеликий - померти, потрапити за ґрати або поїхати на хутір Білий Попіл, щоб розслідувати вбивство панночки.
У сюжеті книги лежить інший відомий сюжет - «Вій» Миколи Гоголя.
І Павлюк зробив прекрасну роботу - упізнаваний сюжет переінакшив для сучасного читача.
Взагалі твори автора містять дуже багато моментів, у яких вгадуються популярні сюжети. Мені це дуже подобається.
Початок книги йшов трішки тугувато, і я все думала - «Так де ж Вій?».
Але, коли головний герой нарешті потрапив на хутір, від книги уже було неможливо відірватися.
Книга дуже атмосферна – особливо для нічних читань саме те.
Ти наче розумієш, що відбуваєтся, але в той же час кінці з кінцями не сходяться.
Я не змогла заснути, доки не дочитала.
Мені дуже сподобалося.
Головний герой, Тарас Білий, не пам‘ятає свого минулого, а тепер і його майбутнє під великим питанням.
Читач застає чоловіка в ситуації, яка загрожує його життю.
І тепер вибір у Тараса невеликий - померти, потрапити за ґрати або поїхати на хутір Білий Попіл, щоб розслідувати вбивство панночки.
У сюжеті книги лежить інший відомий сюжет - «Вій» Миколи Гоголя.
І Павлюк зробив прекрасну роботу - упізнаваний сюжет переінакшив для сучасного читача.
Взагалі твори автора містять дуже багато моментів, у яких вгадуються популярні сюжети. Мені це дуже подобається.
Початок книги йшов трішки тугувато, і я все думала - «Так де ж Вій?».
Але, коли головний герой нарешті потрапив на хутір, від книги уже було неможливо відірватися.
Книга дуже атмосферна – особливо для нічних читань саме те.
Ти наче розумієш, що відбуваєтся, але в той же час кінці з кінцями не сходяться.
Я не змогла заснути, доки не дочитала.
Мені дуже сподобалося.
15.03.2024
Читала "Білий попіл" після "Пітьми", і саме рання книга автора сподобалася більше. Одразу хочу сказати, що дві історії подібні, взяти хоча б звичку автора обирати для декорацій якісь ізольовані населені пункти, в яких буквально всі розуміють, що до чого, а головний герой - ні. Це було в "Пітьми" і це повторилося в "Попелі". Але "Пітьма" для мене була дещо розмазаною - інакше і не скажеш. Твір виявився слабким і як детектив, і як містика, а пасхалки, яких там безліч, сюжет кращим не робили. А от "Попіл", хоча він і простіше, бачиться як більш концентрована робота. Тут є головний герой, який дійсно щось розслідує, тут є детективна лінія. Так, я теж, як і інші читачі, доволі швидко зрозуміла що до чого, але читати до самого кінця було цікаво. Ця робота трохи нагадала мені твори Гранже, який тех грається з містикою. Перша робота Павлюка слабша за Гранже, але ті самі вайби тут є. Хочу сказати, що персонаж Томаша (незважаючи на все, що відкрилося потім), був для мене на початку одним з найцікавіших.
20.02.2024
Книга, де доволі швидко ти розгадуєш основну таємницю, але від того вона не стає менш цікавою.
Маємо знаного детектива Тараса Білого, якого наймають, щоб розслідувати вбивство панночки. Не те, щоб розслідувати — більшість жителів хутора впевнені, що це зробив Хома Брут, але сотник хоче, щоб детектив це підтвердив.
А далі починаються таємниці і пригоди.
Тут є декілька речей, які роблять цей твір ще кращим:
Кожну таємницю можна розкрити з двох боків — раціонального та містичного, й ти сам обираєш, який варіант розвитку подій тобі ближчий.
Атмосфера. Загадковий хутір, білий попіл, намальовані крейдою кола, жива і мертва вода...
Кіношність історії. Хоча, для декого, це може бути й мінусом. Тут багато екшн-сцен, події розвиваються дуже швидко, безліч видовищних моментів, які одразу в голові складаються в яскраву картинку. Але поруч з тим менше уваги приділяється емоціям героїв, їх внутрішньому стану, думкам.
Але в будь-якому разі, це дуже якісний трилер. Детективний чи містичний — як вам більше подобається. З несподіваними поворотами і героями, що запам'ятовуються.
Рекомендую!
Маємо знаного детектива Тараса Білого, якого наймають, щоб розслідувати вбивство панночки. Не те, щоб розслідувати — більшість жителів хутора впевнені, що це зробив Хома Брут, але сотник хоче, щоб детектив це підтвердив.
А далі починаються таємниці і пригоди.
Тут є декілька речей, які роблять цей твір ще кращим:
Кожну таємницю можна розкрити з двох боків — раціонального та містичного, й ти сам обираєш, який варіант розвитку подій тобі ближчий.
Атмосфера. Загадковий хутір, білий попіл, намальовані крейдою кола, жива і мертва вода...
Кіношність історії. Хоча, для декого, це може бути й мінусом. Тут багато екшн-сцен, події розвиваються дуже швидко, безліч видовищних моментів, які одразу в голові складаються в яскраву картинку. Але поруч з тим менше уваги приділяється емоціям героїв, їх внутрішньому стану, думкам.
Але в будь-якому разі, це дуже якісний трилер. Детективний чи містичний — як вам більше подобається. З несподіваними поворотами і героями, що запам'ятовуються.
Рекомендую!
13.02.2024
«Білий попіл» - це чудова книга на вихідні, яка дасть можливість відпочити, насолодитись таємничою атмосферою і при цьому не надто навантажувати мозок.
Атмосфера сільського хутору 19 століття - це чудовий фон для містичного детективу. Адже тогочасні звичаї і вірування створювали ідеальні передумови для містичної історії.
Не сказала б, що детектив аж так сильно закручений. До цього я читала дві книги автора і вони мають дещо спільне, тож завдяки попередньому досвіду мені було досить легко зрозуміти основну загадку.
Та загалом ідея книги сподобалась: містичне загадка яка розкривається цілком раціональним способом.
В сюжеті є відсилка до «Вія» Миколи Гоголя, мені навіть здалось, це певною мірою алюзія, адже далеко не один образ вгадується. Та я «Вія» не читала, тому моїм враженням це не зашкодило.
Це перша книга Павлюка і насправді відчувається, що вона дещо слабша. Але я б рекомендувала її саме для розслаблених читань, як і говорила на початку відгуку. Це така собі казка з елементами детективу. Хоча і моральний посил тут присутній. Автор торкається теми психічних захворювань та ПТСР і показує, що ці проблеми були і раніше, вони не надумані сучасністю, просто їх вирішенню не приділяли уваги.
Атмосфера сільського хутору 19 століття - це чудовий фон для містичного детективу. Адже тогочасні звичаї і вірування створювали ідеальні передумови для містичної історії.
Не сказала б, що детектив аж так сильно закручений. До цього я читала дві книги автора і вони мають дещо спільне, тож завдяки попередньому досвіду мені було досить легко зрозуміти основну загадку.
Та загалом ідея книги сподобалась: містичне загадка яка розкривається цілком раціональним способом.
В сюжеті є відсилка до «Вія» Миколи Гоголя, мені навіть здалось, це певною мірою алюзія, адже далеко не один образ вгадується. Та я «Вія» не читала, тому моїм враженням це не зашкодило.
Це перша книга Павлюка і насправді відчувається, що вона дещо слабша. Але я б рекомендувала її саме для розслаблених читань, як і говорила на початку відгуку. Це така собі казка з елементами детективу. Хоча і моральний посил тут присутній. Автор торкається теми психічних захворювань та ПТСР і показує, що ці проблеми були і раніше, вони не надумані сучасністю, просто їх вирішенню не приділяли уваги.
07.02.2024
«Білий попіл» – бомбезний детективний трилер з елементами містики, та ще й українського автора. Це була моя перша книга Павлюка, але після її прочитання захотілося прочитати й інші.
Сюжет оповідає про детектива Тараса Білого, який не пам'ятає значну частину свого життя. Йому пропонують розслідати убивство панночки на хуторі «Білий попіл», який за віруваннями місцевих розташований біля брами пекла. Твір повністю наповнений містикою, жителі селища говорять про демона, Вія; на сороковинах померлої всі гуляють і веселяться; а за першої нагоди поговорити з детективом, закликають його тікати, не озираючись. Дивним є й незнайомець, Томаш Болгар, який завжди невідомо куди зникає, одразу зустівшись з Тарасом.
Це надзвичайно цікаво, потужно, швидко. Спочатку мені було важкувато, хотілося закинути книгу, але вже з половини я не могла відірватися від цієї історії. Щиро рекомендую почитати любителям детективного жанру і українського колориту в книгах. Попри те, що мені рідко хочеться заново поринати в детективи, я б із задоволенням перечитала цей знову.
Сюжет оповідає про детектива Тараса Білого, який не пам'ятає значну частину свого життя. Йому пропонують розслідати убивство панночки на хуторі «Білий попіл», який за віруваннями місцевих розташований біля брами пекла. Твір повністю наповнений містикою, жителі селища говорять про демона, Вія; на сороковинах померлої всі гуляють і веселяться; а за першої нагоди поговорити з детективом, закликають його тікати, не озираючись. Дивним є й незнайомець, Томаш Болгар, який завжди невідомо куди зникає, одразу зустівшись з Тарасом.
Це надзвичайно цікаво, потужно, швидко. Спочатку мені було важкувато, хотілося закинути книгу, але вже з половини я не могла відірватися від цієї історії. Щиро рекомендую почитати любителям детективного жанру і українського колориту в книгах. Попри те, що мені рідко хочеться заново поринати в детективи, я б із задоволенням перечитала цей знову.