Будинок з півнями. Що замовчували в моїй родині

"Коли щось наше, що ми вважаємо своїм без усяких додаткових умов, на наших же очах знищують, це знищує нас разом з ним" - наголошує головна героїня, будучи у Брюсселі і дивлячись по телевізору події на Майдані 2014 року.

Так починається автобіографічна історія авторки роману і водночас головної героїні. Як і більшість емігрантів, що вже давно проживають за кордоном і співпереживають щодо українських реалій, Віка сперечається зі своїм дядьком-сепаратистом про прагнення українців... Знаходить у щоденникових записах прадіда невідомого для неї родича - прадіда Никодима і вирішує їхати в Україну, щоб розібратися у родинних таємницях... Така зав'язка!

Одразу зауважу, що перша частина - минуле України, радянський час, роздуми і міркуваннях - читалося із зацікавленням🤔... Але далі текст почав "провисати" - забагато різних родичів, досить повільно йшла детективна складова про зникнення Никодима у 1930-х роках 🥴. Хотілося більше динамізму, а в деяких моментах (історія про зраду, братів та, власне, розкриття символізму "Будинку з півнями") глибшого драматизму!

Проте історія неоднозначна! У більшості читачів є своя історія, свої таємниці... Головне - цікаво, аргументовано і захопливо їх подати. Мене історія Віки не зачепила😔🤔. А Вас?..

Люблю сімейні історії, оповіді про реальне життя наших пращурів – ось на ці півники й повелась.
Є деякі моменти, що мені дуже муляли, яких я не зрозуміла і з якими не погоджуюсь, але це суто мої таракани. Отож, є тригерна тема: родичі – прибічники протилежних таборів – проукраїнські і «р@сія понад усе». Є Вікторія, що з підліткового віку проживала за кордоном, а після початку Революції гідності вирішила приїхати на Батьківщину батьків, до бабусі в гості. Колоритна Полтавщина, маленькі села, цікаві сусіди та віднайдені родичі – Віка шукає пригод, а знаходить загублену рідню - в щоденнику прадідуся вона вичитала, що він мав старшого брата, про якого вона ніколи не чула, а рідні не хочуть нічого розповісти і забороняють їй копатись в минулому. Ось пошукам зниклого вона присвятила приїзд в Україну.
На тлі розповіді про родину, вписані факти з історії України та Полтавщини, місцева культура та звичаї, промисли та рукоділля. Своїми мандрами регіоном Вікторія повертається до витоків свого роду, підіймає пласти спогадів як у своїх рідних, так і у історії. Неспішна і добра розповідь про свій рід.
Щодо того, що дуже різало око – всіх родичів названо по іменах – дід/баба, прадід/прабаба – вони просто Сергій, просто Ася – особисто мені здавалось, ніби вона про однолітків пише. Також не дуже розумію причину замовчування долі зниклого родича, він не був ані повстанцем, ані ярим борцем за незалежність, чи куркулем на крайняк - пересічний українець, що намагався пристосуватись до життя в тоталітаризмі. Двадцять чотири роки незалежності (в 2015р. на дату пошуків зниклого ) - якось дико читати про страх відкрити цю таємницю. Може хтось уважніше читав й має пояснення цьому. І вишенька – дядько, який жарить за р@шку і її війну як істинний патріот расляндії – і тут йде посил – неважливо, які ви маєте погляди на історію та події – родичі є родичі, їх треба приймати такими, якими вони є, а про тригерні теми просто не згадувати. Серйозно?! Камон!! Можливо, живучи на кордоном, для неї це ок, мені ж ні.
Післясмак – авторка звичайне життя, звичайних людей, навіть ярих комуністів, хотіла показати якось цікаво і яскраво, зі страшною сімейною таємницею. До відома, така «таємниця» є у 95% українців.