Перш за все мушу відмітити неймовірне оформлення книги - видавництво "Небо" стоврює шедеври, які так і хочеться придбати собі в бібліотеку. Неймовірні ілюстрації, якісний друк та папір - суцільне естетичне задоволення для поціновувачів.
Отже, в центрі сюжету - аб'юзивні, збоченні стосунки Кетрін та Гіткліффа. Абсолютно нездорове кохання, яке руйнує все на своєму шляху. Вони ранять один одного, завдають болю, знущаються та маніпулюють, і що ще гірше - абсолютно свідомі цього і отримують неабияке задоволення. Спостерігати за їх стосунками цікаво навіть суто з психологічної точки зору.
Книга читалась легко, попри дещо складну манеру написання. Хоч герої і не викликають симпатії, та до кінця історії ти вже мимоволі починаєш їм співпереживати і сподіватись на щасливий кінець. Проте, звісно,це готичний роман, тому хеппі енду тут не буде і про це ми знаємо уже з самого початку історії.
Останнім часом я дуже полюбила читати про неприємних людей. Таких, щоб аж щелепа скреготала від їх вчинків. Якщо комусь хочеться чогось такого – то Буремна вись ідеально сюди пасує.
Маємо маленьке герметичне містечко, про яке не йтиме мова. Маємо красиву, але дуже мінливу природу, власне такий опис пасує і одній з головних героїнь – Кетрін старшій. Маємо дві сімʼї – Ерншо та Лінтони, та одного знайду Гіткліффа, якого усиновить патріарх Ерншо. Маємо покоївку, якій чомусь відомі всі таємниці, і від якої ми і дізнаємось всю історію. Чи надійна вона оповідачка? Не виглядає. Ну і маємо орендаря, якому покоївка все розповідає, але який тут у ролі споглядача, як і ми.
Спочатку ми знайомимось з Гіткліффом у вже доволі поважному віці. Він справляє враження людини, якій сильно до вподоби створювати неприємності іншим. Чи зміниться це враження? Так, посилиться! Його в маленькому віці знаходить найстарший Ерншо і всиновлює. Так виглядає, що його власні діти – Гіндлі та Кетрін, не цікавлять тата. Всю свою любов він віддає Гіткліффу, який вміло цим маніпулює на свою користь. Природньо, що Гіндлі починає його ненавидіти, а от Кетрін вбачає можливість розкрити всі вади свого характеру і бути прийнятою.
Він – садист, патологічний нарцис. Вона – гістріонна та нарцисична. У будь-якому садисті є частинка і від мазохістичного, а тому Гіткліфф ще десь отримує задоволення і від болю, що його приносить Кетрін. І ми спостерігаємо як вони рятують, а потім знущаються одне на одним. Класика садо-мазохістичних стосунків.
У цій історії щиро шкода тільки Едгара, який невротично закоханий в Кетрін, і тому намагається витримувати її вимоги та посаг у вигляді Гіткліффа.
Щодо Еллен, то я трохи посміювалась, що їй відомі всі таємниці. Всі їй звіряються та розповідають таємниці. Як оповідачка – вона не є надійною, і мені цікаво було б почитати цю історію зі сторони Едгара, або Гіндлі, наприклад.
Про всіх інших персонажів писати не буду – бо то будуть величезні спойлери, хіба скажу що персонаж Джозефа – надмірно релігійного та злого дворецького – це гарне викриття людей, які прикривають своєю побожністю паскудний характер.
Ще скажу, що мені сподобалось загравання з потойбіччям, натяки на привидів, але тільки натяки – дуже красиво!
І про оформлення книги – воно неймовірне. Проте маю одне зауваження, чомусь Гіткліфф на малюнку має той самий світлий колір шкіри, що й інші, а по тексту він сильно темніший, що не може не впливати на його розуміння його персонажа, адже тільки через це йому багато хто не довіряє і ображає.
Вцілому, читайте. Розкішна книга!