В цій частині головна героїня потрапляє до місця, яке можна вважати лікарнею для душевно хворих, де її піддають різноманітним випробуванням та експериментам. Морально це дуже виснажливо для Офелії, але на жаль, вона не може відмовитися від цього шансу. Бо ковчеги почали падати, Вавилон буквально тріщить по швам і влада приймає рішучі, але жорстокі рішення по відношенню до своїх жителів. Єдиним промінчиком сонця для головної героїні залишається її чоловік, в якого справи також йдуть не занадто добре.
В пошуках відповідей на свої власні запитання, Офелія все ж таки почитає поступово дізнаватися не тільки про виникнення Ковчегів, але й про те, як деякі люди намагалися зробити дещо схоже завдяки Лунам. В цій частині ворогами не завжди були ті персонажі яких читачі такими вважали через їхню роль в житті Офелії. І насправді дуже багато частинок пазлу так і не склалися в моїй голові після прочитання цієї книжки. Складалося відчуття, що деяких цікавих персонажів просто злили, так нічого про них і не розказавши.
Кінцівка цієї серії дуже неоднозначна. Зрозуміло, що головна героїня дуже виросла порівняно з собою з першої частини, але як на мене, то вона дуже багато чого втратила від себе минулої. Звісно, що хочеться сподіватися, що вона все ж таки віднайде те і того, кого хоче в Задзеркаллі, але я не впевнена, що вона зможе заплатити ще одну високу ціну для того щоб повернутися назад. Тому, скоріше за все, читачам і справді прийдеться попрощатися з героями. Назавжди.