а потім: це що - алюзія на антисемітську політику нацистів???
Я заплющила очі й старанно думала про мафіни.
? Моні чотирнадцять, вона працює в пекарні своєї тітоньки та має дрібку чарів - може зачарувати тісто, щоб воно зійшло швидше, не пригоріло, чи, вже в готовій формі пряничків, станцювало канкан. вона просто хоче спокійно пекти хлібчик та підгодовувати дещо агресивну живу закваску Боба, а натомість знаходить труп серед пекарні.
так починається знайомство Мони з дорослим світом політики, війною та вживання в шкуру героїні, яка не дуже їй подобається.
Тут стільки дорослих, які повинні були все залагодити, перш ніж воно звалилося на мене й Шила. Героїнею не стаєш тільки тому, що інші не впоралися зі своїми обов'язками.
———————-
Але коли нам дали медалі, то для армії тема була закрита. Бо ж, ясна річ, герої і мали пережити щось жахливе. А якщо даєш комусь медаль, то вже не треба питати, чому те жахливе взагалі сталося.
? Кінгфішер дуже вдало переосмислює звичний троп героїні/героя в реальності чи фентезі, вказуючи на те, що часто хтось стає героїчною фігурою, бо інші - дорослі або ж наділені владою, привілеями - не впоралися, довели ситуацію до того, що місто, країну чи світ довелося рятувати.
та й боротьба з ворогом тут не показана романтично-героїчною, а безглузді руйнування - спалення ферм чи угідь - добре осмислені. не можу не проводити паралелі з нашими реаліями, коли влучання в цивільні об'єкти слугують методом залякування та жорстокого знищення заради знищення, а не "нейтралізації бази азова". та ви й самі все знаєте.
Тобто це ж хліб. Як можна вбити когось хлібом?
——————————
- Ніц доброго не буде, коли лізеш у магію смерті.
"Каже жінка верхи на мертвому коні", - подумала я, але вголос не сказала.
? гумор, атмосфера та магія - найкраща частина твору, і взагалі вже фішка авторки. здавалося б, наскільки руйнівним може бути вміння зачаровувати тісто? що, відправиш пряничкових чоловічків атакувати ворога? кого ти цим залякаєш?
але ж магічна здатність - це одне, але вона мало чого варта без уяви. лише фантазія (та стан організму) визначають межі сил у всесвіті цієї книжки, що мені дуже імпонує. і тут якраз добре грає вік персонажки, бо її уява ще не загнана в кордони дорослого життя, коли думаєш про рахунки за комуналку
Здавалося, щойно погодишся, щоб держава внесла тебе в перелік за ознакою, з якою ти народилася, - і тебе чигатимуть небезпеки. Рано чи пізно цей перелік потрапить у руки такого, як [...].
? чаклуни водночас бажані люди на службі в людей при владі та заганяються ними ж у шори. в одних містечках до них ставляться з цікавістю та обережністю, а в інших - змушують жити в гетто.
чим далі плине сюжет, тим моторошнішою стає політика щодо чаклунів - їх називають шпигунами та зрадниками, змушують зареєструватися, просять сусідів повідомляти про таких знайомих, їх арештовують та переслідують. це одразу ж наштовхнуло мене на думку про схожу антисемітську політику гітлерівської доби.
але нехай це вас не лякає, бо сама книжка весела та іронічна, складні теми підняті ясно, проте без гнітючого тиску. це двошарова історія, бо зовні - легка казка з вкрапленнями макабричності та абсурду (ще одна фірмова ознака стилю Кінгфішер), а зі споду - гротескне фентезі з "антиелітарними настроями, хижою закваскою та армією мертвих коней".
10 пряничків з 10, дуже смачно, всім раджу.
Також всі події в книзі, після того, як нас занурили в цей світ, "зчитувалися" до того, як все відбувалося.
Є багато хороших моментів: тема героїзму і героїв; тема "чому я маю розгрібати все замість дорослих. Чому дорослі це допустили"; тема ціни за надмірні зусилля.
Герої живі і цікаві, навіть закваска Боб і Пряничок. Читається легко, ненапряжно. Чи буду перечитувати? Не впевнена.