Чаклунство шипів

?Чаклунство шипів - Марґарет Роджерсон?

найкраща частина цієї історії - книги. вони тут живі, мають різні характери та особливості поведінки, можуть співати, відкусити вам пальці чи перетворитися на страхітливого монстра. звісно, такими є не всі книги, а саме гримуари, які були написані чаклунами та містять у собі закляття чи магічні відомості.

задля їхнього утримання було створено Великі Бібліотеки, персонал яких навчають з тринадцяти років, бо без підготовки контактувати з примхливими томами не варто. лише обрані можуть потрапити всередину цих установ, маючи особливий дозвіл Колегії та готовність попрощатися з пальцями. шістнадцятирічна підмайстриня Елізабет Книжниця якраз закінчує навчання, аби стати вартовою Бібліотеки.

?за законами жанру головна героїня особлива. але особлива вона не через долю чи обставини її народження, а через те, що змалечку росла в стінах Великої Бібліотеки, є її дитям, тож книги та демонічна магія (а чаклуни тут отримують сили завдяки угоді з демоном) впливають на неї інакше, ніж на інших, оскільки в неї свого роду імунітет.

жахлива гибель Розпорядниці та зустріч з Малефіктом (монстром, на якого перетворився гримуар) перевертають життя Елізабет з ніг на голову, а всі підозри падають саме на неї. разом з чаклуном-некромантом Натаніелем Торном вона змушена вирушити до Канцлера, який проведе розслідування та допитає її, проте дорогою їм доведеться боротися з бісами та потроху розбиратися з таємничими нападами на бібліотеки власноруч.

?тут є багато цікавих пригод, але мене більше захопили саме описи цих химерних книг, їхня поведінка та чудовиська, якими вони стають. мені було мало історичного контексту, який би пояснював, чому було дозволено створювати такі небезпечні гримуари (ще й у такій кількості), коли це припинилося і чи припинилося взагалі? бо там є книги з нашитими на них людськими обличчями чи серцями, на сторінках яких приховані дійсно жахливі закляття. така собі "заборонена секція" на максималках. а ще я так і не зрозуміла, чим займаються чаклуни, окрім як створюють ілюзії на королівських прийомах та планують захопити світ. вони просто... існують?? і якщо в теорії досить лише прикликати демона, укласти угоду та отримати магію, то чому чаклунів так мало?

?романтична складова в цій історії не на першому місці, ця лінія приємна та мила, але не можу сказати, що я обсесд. мені цікавіше було спостерігати за взаємодією Елізабет та Натаніеля з демоном Сайлесом, який віками служить родині Торнів в обмін на роки їхнього життя. Сайлес кайфовий, дещо нагадує Темного Дворецького, не любить тактильний контакт та бруд, а ще може перетворюватися на пухнастого кота. а ще він блондин, ну краш.

?це приємне янґедалт фентезі, яке варте уваги, хоч я й не можу виокремити щось надзвичайне в ньому. це одиночна книга, але є ще додаткова новела про події після закінчення, мені це точно треба, бо я встигла прив'язатися до основної трійці. авторка непогано пише, мені не хотілося закотити очі через якісь дурниці в тексті, що теж плюс. я гарно провела час та розслабилася, мені не було нудно, бо все розвивається динамічно.

остання чверть книги місцями просідала, а певні проблеми зручно вирішувалися завдяки випадковим збігам. було б круто, аби це було саме доросле фентезі з більшою кількістю моторошних описів та кривавих ритуалів, бо це навіть не янґедалт, а щось підліткового рівня, де все розв'язалося досить просто, зло переможене, справедливість панує і тд.

7 з 10.

Усіх чаклунів треба остерігатись, вони злі та підступні. Елізабет працює у Бібліотеці Остерміру, серед магічних гремуарів, які можуть стати навіть монстрами. Коли один з гремуарів вивільняється, всі звинувачують Елізабет, щоб врятуватись вона змушена піти до чаклуна Натаніеля по допомогу.

Що якщо в цьому світі, Книжниці, не просто розумні дівчата, які тільки читають книги та працюють у бібліотеці? Якщо вони також вчаться володінню меча та люблять пригоди?
Неймовірна комбінація, яку я ще не зустрічала в книгах.

Натаніель та Ізабель мають чудову хімію, обидва герої імпонували, їхні жарти дотепні, а дії логічні. А тема Біблеотеки та гримуарів, а також демонів- була дуже цікавою та комфортною. Взагалі дуже мало схожих книжкових сюжетів, тому кожна така історія як велика знахідка для кожного книголюба.

Мені дуже сподобалась ця історія, хоч я не планую читати додаткову історію, але ця книга надовго запамʼятається мені, як одна з самих цікавих. А фінал був доволі епічним, звичайно ж ця історія надовго мені запамʼятається.

Ще один подарунок читачам, які люблять книжки про книжки. Точніше про цілі бібліотеки. Але не чекайте, що історія буде про тихих бібліотекарів, які повільно припадають пилом разом із полицями томів, які вони оберігають. Тут бібліотекарі (і бібліотекарки) круті, носять мечі і боряться проти магів та чаклунів. І охороняють не звичайні паперові книжки, а гримуари – магічні артефакти, які можуть обертатись на чудовиськ, містять таємні знання і приховують ще парочку несподіваних секретів і витівок між сторінками.
І звісно, крім центрального епічного сюжету, в якому боротьба, зрада та підступи, є ще й любовна лінія. Заявлена в анотації, як від ворогів до кохання, але її можна так назвати хіба приблизно. Ближчий варіант – буркотун і милота. Ворог із Натаніеля Торна лише офіційний, бо він став вимушеним вартовим арештованої Елізабет. А ось закоханий герой із нього чудовий.
Мій улюблений герой – демон Сайлес. Ось справді непередбачувана істота з сірою мораллю, але дуже харизматичний, який змушує хвилюватись і веде сюжет в карколомні віражі.
Загалом, приємна історія, хоча мені чогось не вистачило. Можливо це авторка додасть в наступних частинах. Чекаю на продовження.