Чоловіки без жінок

«Чоловіки без жінок та інші оповідання» Ернеста Гемінґвея — збірка ранньої короткої прози в перекладі Ганни Лелів. У ній є історії про поранених вояків, боксерів і тореадорів, а також сцени з повсякденного життя, де про головне можна здогадатися за поведінкою співрозмовників. Український том об’єднує двадцять два твори з трьох книжок 1923–1927 років.

Які три книжки представлені в цьому томі

Із «Трьох оповідань і десяти поезій» до видання ввійшли «Не сезон» та «Мій старий». Із «За нашого часу» відібрано шість текстів, серед яких «Кішка на дощі», «Індіанський табір» і «Щось закінчилося». Завершують видання всі чотирнадцять творів збірки «Чоловіки без жінок». Поруч з оповіданнями «Убивці» та «В іншій країні» тут стоїть «Сьогодні п’ятниця», коротка п’єса, у якій репліки й ремарки беруть на себе роботу оповідача.

Розмови, у яких важать паузи й сторонні деталі

У «Пагорбах наче білі слони» чоловік і жінка чекають на потяг. Кілька разів вони повертаються до тієї самої розмови, уникаючи прямої назви того, про що вирішують. Пейзаж біля станції й паузи в репліках дають читачеві додаткові підказки. В «Індіанському таборі» межі розуміння задає дитяча перспектива. Нік їде з батьком, лікарем, і бачить події, значення яких дорослі можуть пояснити йому лише частково.

Оповідання можна читати окремо, а розподіл за першими збірками дає ще один спосіб читання. Від «Не сезону», де напруження між подружжям видно вже дорогою на риболовлю, можна перейти до сцен біля залізниці чи до п’єси й порівняти, скільки Гемінґвей відкриває через пряму мову.