У книзі довгий і складний порог входження. Я розчитався десь тільки після сотої сторінки та трохи розібрався у світоустрої книги. Стало набагато зрозуміліше хто, куди та для чого. Бо перші глави я не міг в'їхати що відбувається. Хоча тут немає, звичної для мене концепції сюжету, коли є ціль, яка визначається на початку книги, і головні персонажі до неї ідуть. Тут персонажі просто виконують якусь дію, та провокує наступну, і так далі. Якоїсь конкретної мети у них немає.
Сіра мораль тут по повній, у книзі немає стовідсотково позитивних персонажів. Вони всі доволі харизматичні, загадкові але якісь плоскі, ну хіба що головний персонаж ще більш-менш розписан.
Трохи незвичний стиль автора, короткі речення, проста, суха та як на мене трохи примітивна мова написання, можливо це з-за перекладу, з оригіналом не знайомий. Також автор особливо сильно не вдається в усілякі описи міст по яким подорожуює отряд, битв чи там зовнішнього вигляду людей, та майже нічого не розповідає про світ і якому відбуваються події. Все просто, швидко, лаконічно і по суті. Якщо ви фанат стилю написання як у Сандерсона, Джордана або Мартіна, любите довгі, детальні та гарні описи всього, то тут такого не буде.
Ще бувало автор, зазвичай у діалогах, згадує про якість події та персонажів які там брали участь, але я взагалі не знаю хто вони такі, чим вони там займаються, та навіщо ця інформація для сюжету. Типу шо там десь є світ, який живе, багатий на події. Можливо це повинно було додати об'ємності світу, але це не відчувається при такої подачі.
Ну загалом книга норм, прочитав швидко, але якось вона мені дуже важко читалась. Гарне оформлення, прикольні чорно-білі ілюстрації, збільшенний формат книги. Продовження буду читати, сподіваюсь що там буде більш цікавіший сюжет.
По-перше, книжка дуже атмосферно оформлена. Складається відчуття, що читач вивчає древній манускрипт який не пожалів час. В ньому є невеличкі чорно-білі замальовки, який міг би зробити своєю рукою літописець та і в цілому сам текст читається досить легко.
Також з плюсів є те, що оповідь ведеться про найманців, але вони не просто шукачі пригод, в них є свій кодекс, мораль, та в цілому вони як родина, де кожен має стояти один за одного, незважаючи на огидні характери. Автор описав Чорну роту суворо та без якоїсь романтизації їх професії. Також дуже класно те, що найманці знаходяться не на стороні добра, а на боці найогиднішого зла - Пані. Є багато творів, де описується шлях героїв та антигероїв, але дуже рідко зустрічається оповіді про простих людей які служать своїм господарям. А це на мою думку не менш цікава тема. Але на жаль автор не зміг її достатньо розкрити.
Явним мінусом для мене стала "рваність" історії. Найбільше це відчувається напочатку книжки, де автор одразу розповідає про досить серйозні події але не дає ніякого розуміння всесвіту та власне що ж відбувається. Для мене було замало розповідей про головних героїв, вони як туман - ніби взялись нізвідки та постійно зникають, тому потрібно постійно пам'ятати, що такі ще існують.
З самим літописцем також не все так просто. Мені дуже сподобалось, що він не якийсь надзвичайно сильний та умілий воїн, а лікар. Як на мене, то розповідь персонажа, який бачить поле бою з іншої сторони мала би бути якоюсь більш глибокою. Інколи дійсно Воркотун робив дуже влучні порівняння, але в основному все було якось спутано. Також інколи в нього виникали якісь незрозумілі здібності, про які ніхто ніколи не говорив.
Не вистачило мені також і протистояння Пані проти Душокрада, їх історія ніби то була вирвана з контексту, а її розв'язка занадто банальною. Не зрозуміла я також прихильності Пані до Воркотуна, а найбільше до Ворона.
Але все ж таки, я сподіваюсь, що у головних героїв та у Любоньки буде світле майбутнє, а їх світом будуть ще довго ходити літописи про вільних найманців.