Чорне Сонце. Дума про братів азовських

«Чорне Сонце. Дума про братів азовських» Василя Шкляра — збірка художньої прози, до якої входить однойменний воєнний твір і п’ять інших текстів. Заголовну історію розповідає боєць «Азову» з позивним Маляр. Він згадує побратимів і події перших років російсько-української війни. Серед них — підготовка та вихід бійців до Іловайська, до яких оповідач повертається, називаючи людей, з якими йшов разом.

Маляр, Іловайськ і побратими в «Чорному Сонці»

Василь Шкляр розповідав, що прототипом Маляра став знайомий йому боєць із позивним Художник. Для художнього оповідача письменник обрав інше слово, близьке за значенням. Ця подробиця важлива для розуміння форми твору. Є досвід людей, із якими автор зустрічався, і є голос персонажа, якому він доручив скласти оповідь. Читач бачить війну в межах того, що Маляр міг пережити, почути й запам’ятати сам.

В епізоді про Іловайськ підготовка до бою поєднується зі згадками про людей, яких війна вже забрала. Маляр пам’ятає, хто був поруч і за якими рисами можна було впізнати кожного. Слово «дума» в підзаголовку підказує, чому в цьому епізоді стільки уваги приділено пам’яті про окремих людей. Оповідач повертається до подій заради пам’яті про учасників, тож розмова про конкретний бій включає й те, ким ці люди були для своїх товаришів. Це дає читачеві погляд зсередини групи, де перебіг подій неможливо відокремити від тих, хто мав виконувати завдання.

Які твори Василя Шкляра входять до збірки

Українське видання містить також «Танець під чортову дудку», «Крук — птаха нетутешня», «Високі гори у Ялті», «Цілком таємні історії» й оповідання про останній шанс Захара Скоробагатого. У такому складі збірка поєднує твір про війну з ранішою прозою автора. «Чорне Сонце» відкриває том і тримається голосу одного бійця. У решті книжки змінюються оповідачі, обставини й масштаб подій, тож її можна читати як добірку окремих історій.

Збірка підійде читачам української воєнної прози, яким цікава розповідь від першої особи й те, як художній текст працює зі спогадами про реальні події. Шкляр згадував, що з деякими людьми, про яких писав, познайомився ще до Майдану. Це пояснює, чому історії учасників у книжці починаються раніше за спільний вихід на завдання. Для Маляра назвати побратима означає повернути до розповіді людину з власними словами, звичками й місцем у групі. Так навіть відомі з історії географічні назви в тексті пов’язані з конкретними людьми, а перехід до ранніх творів дає змогу побачити, як цей спосіб оповіді співіснує з іншими сюжетами Шкляра в одному томі.