Відгуки і рецензії читачів
18.02.2024
Це книга, до якої я однозначно буду повертатися у майбутньому. Мені вперше захотілося взяти маркер і буквально розібрати сторінку за сторінкою на цитати, що я з радістю і зробила :)
«Чорний обеліск» пронизаний абсурдністю, поетизмом і трагічністю людського життя. Головний герой Людвіг — типовий персонаж Ремарка; він чутливий, задумливий, з тонким світосприйняттям. Людвіг, молодий ветеран війни, працює у конторі з виготовлення надгробків і підробляє грою на органі у місцевій церкві біля психіатричної лікарні — з такою долею складно не вдаватися до філософствування.
Коли я читала анотацію, мене зацікавила можливість дізнатися історію кохання Людвіга до однієї з пацієнток психіатричної лікарні, Ізабелли. Однак, власне, «кохання» тут було не дуже багато. Звісно, Людвіг полюбив цю дівчину, але протягом сюжету він матиме стосунки й з іншими жінками. Як на мене, Ізабелла виступає радше образом, метафорою, втіленням глибинних переживань героя і його втраченої юності.
Додам ще кілька слів про саме видання. Оскільки головний герой — поет, та ще й відвідує відповідний клуб, у книзі вдосталь згадувань німецької літератури, театру та мистецтва загалом. Щоб зрозуміти контекст, під час читання багато таких моментів доводилося ґуґлити в інеті, тож кілька додаткових приміток від редактора чи перекладача точно не завадили б.
Отже, моя оцінка: 10/10. Рекомендую до прочитання, якщо ви полюбляєте трохи філософське чтиво.
«Чорний обеліск» пронизаний абсурдністю, поетизмом і трагічністю людського життя. Головний герой Людвіг — типовий персонаж Ремарка; він чутливий, задумливий, з тонким світосприйняттям. Людвіг, молодий ветеран війни, працює у конторі з виготовлення надгробків і підробляє грою на органі у місцевій церкві біля психіатричної лікарні — з такою долею складно не вдаватися до філософствування.
Коли я читала анотацію, мене зацікавила можливість дізнатися історію кохання Людвіга до однієї з пацієнток психіатричної лікарні, Ізабелли. Однак, власне, «кохання» тут було не дуже багато. Звісно, Людвіг полюбив цю дівчину, але протягом сюжету він матиме стосунки й з іншими жінками. Як на мене, Ізабелла виступає радше образом, метафорою, втіленням глибинних переживань героя і його втраченої юності.
Додам ще кілька слів про саме видання. Оскільки головний герой — поет, та ще й відвідує відповідний клуб, у книзі вдосталь згадувань німецької літератури, театру та мистецтва загалом. Щоб зрозуміти контекст, під час читання багато таких моментів доводилося ґуґлити в інеті, тож кілька додаткових приміток від редактора чи перекладача точно не завадили б.
Отже, моя оцінка: 10/10. Рекомендую до прочитання, якщо ви полюбляєте трохи філософське чтиво.
04.02.2024
Серію нещодавно прочитаних книг, які не викликали в мене ні позитивних, ні негативних емоцій, і яким би я поставив 5/10, несподівано продовжив один з найвідоміших творів Ремарка. Так, це було несподівано. Адже попередня книга автора, яку я прочитав – «Ніч у Лісабоні» – була одною з кращих за рік. І такої підстави від одного з улюблених авторів я не очікував.
В «Чорному обеліску» Ремарк собі не зраджує – головний герой ветеран війни, представник втраченого покоління, старається влаштувати своє життя, попутно пояснюючи нам читачам на прикладі своїх помилок, що від життя треба брати все сповна, пити вино, танцювати і не забивати голову псевдофілософськими роздумами про сенс нашого існування і застарілими моральними принципами, бо це лише відволікає від того самого життя, простого і світлого, дешевого і солодкого, яке тече вперед не чекаючи нас.
Ця «ремаркова» стандартність мене цілком задовольняє. Мені подобаються атмосфера та самі історії в його творах. Але цього разу дещо було не те, в одному він перемудрував, а саме – в діалогах. Так люди не розмовляють. Стільки пафосу і пустопорожнього філософського словоблудства не буває в розмовах звичайних людей. Я їм просто не вірив. Навіть дівчина з шизофренією неправдоподібно виглядала через те, що говорила. На середині діалогу я вже забував з чого він почався. Вже на початку деяких сцен я хотів, щоб вони швидше закінчились, тому що не вірив в те, що відбувається, і не бачив в них ніякого сенсу, окрім як подача чергової порції псевдофілософських роздумів про сенс життя.
Звісно, з вуст персонажів зринали і справді хороші думки, були сцени, які затягували, і життєві ситуації, які змушували задуматись, які знаходили в мені відгук, позитивну реакцію. Деякі цитати я олівцем позначив. Але все хороше в книзі розбавлялося пустопорожньою, неправдоподібною балаканиною, через яку читати було важко, і під кінець я вже втомився від книги, і хотів щоб вона швидше закінчилась.
Перемудрував Ремарк цього разу. Хоча, може це вже я не той, що був колись. Наступна книга автора має розставити все на свої місця).
5/10
В «Чорному обеліску» Ремарк собі не зраджує – головний герой ветеран війни, представник втраченого покоління, старається влаштувати своє життя, попутно пояснюючи нам читачам на прикладі своїх помилок, що від життя треба брати все сповна, пити вино, танцювати і не забивати голову псевдофілософськими роздумами про сенс нашого існування і застарілими моральними принципами, бо це лише відволікає від того самого життя, простого і світлого, дешевого і солодкого, яке тече вперед не чекаючи нас.
Ця «ремаркова» стандартність мене цілком задовольняє. Мені подобаються атмосфера та самі історії в його творах. Але цього разу дещо було не те, в одному він перемудрував, а саме – в діалогах. Так люди не розмовляють. Стільки пафосу і пустопорожнього філософського словоблудства не буває в розмовах звичайних людей. Я їм просто не вірив. Навіть дівчина з шизофренією неправдоподібно виглядала через те, що говорила. На середині діалогу я вже забував з чого він почався. Вже на початку деяких сцен я хотів, щоб вони швидше закінчились, тому що не вірив в те, що відбувається, і не бачив в них ніякого сенсу, окрім як подача чергової порції псевдофілософських роздумів про сенс життя.
Звісно, з вуст персонажів зринали і справді хороші думки, були сцени, які затягували, і життєві ситуації, які змушували задуматись, які знаходили в мені відгук, позитивну реакцію. Деякі цитати я олівцем позначив. Але все хороше в книзі розбавлялося пустопорожньою, неправдоподібною балаканиною, через яку читати було важко, і під кінець я вже втомився від книги, і хотів щоб вона швидше закінчилась.
Перемудрував Ремарк цього разу. Хоча, може це вже я не той, що був колись. Наступна книга автора має розставити все на свої місця).
5/10