Чудове подружжя

Насправді я очікувала більшого, коли брала цю книгу до рук. Фактично по сюжету ми знайомимось з детективкою, до якої телефонує її колишній друг та просить про допомогу — його, як він каже, несправедливо звинувати у вбивстві власної дружини. Ліззі з неохотою береться за розслідування і знайомиться з новим життям колись дуже амбіційного Зака: до звинувачення він жив у гарному районі, мав чудовий будинок, привабливу дружину та 10-річного сина. І десь в цій ідилічній картині з'являється тіло жінки у її ж будинку, все в крові та понівичине, а першим підозрюваним виявляється чоловік цієї жінки. Я не буду далі переповідати сюжет, але книга виявилась для мене дивною. По-перше, назва та опис попередньо натякають на те, що ми будемо спостерігати за ідеальної картинкою шлюбу, який насправді ідеальним не був (ну, бо типу дружина ж мертва вже, а її чоловіка підозрюють у скоєному). Але цей шлюб ніколи і не був ідеальним: ні для Зака з Амандою, ні для Ліззі, яка дізнавалась деталі життя подружжя, ні для друзів Аманди з їхнього крутого району. Всі знали про те, що шлюб у цих двох ідеальним не був, бо Зак завжди був відсутній вдома, а в Аманди було тяжке минуле та нуль близьких друзів. Всі знали, що пара разом майже ніколи не з'являється на святах сусідів чи вечірках. Тож я так і не змогла для себе пояснити назву книги, бо для іронії тут місця не було (для висміювання ідеального шлюбу, якого не існувало), а подружжя чудовим точно не назвеш. Але, можливо, це суто моя хиба сприйняття. По-друге, у мене є питання і до обкладинки. Якщо не помиляюся, то в книзі майже не було детального опису Аманди чи Ліззі, а про троянди було загдано один раз і цей раз ніяк не стосувався самого сюжету. Було би більш логічно намалювати там бузок. Щодо сюжету книги, то було легко відгадати убивцю, бо це наче очевидний варіант, який нам підсовують майже відразу. Тому, на жаль, з цією книгою я не отримала бажаного саспенсу і захоплення від читання. Хоча я думаю, що це все ще непоганий варіант для тих, хто хоче познайомитися з жанром сучасного детективу.

«Хороший шлюб — це шлюб, який вижив. І ніхто з нас цього до кінця не знатиме».
Піддалася якомусь імпульсу, обираючи книжку. Може, обкладинка тому заслугою? Скажіть, а ви можете обрати книжку за обкладинкою? Та попри такий імпульсивний вибір зав’язка детективної історії мене швидко затягнула. Чому? Бо паралельні лінії персонажів ваблять тебе зануритися в читання.
Ліззі, яка працює в юридичній фірмі, погоджується з якихось дивних причин захищати Зака, свого давнього однокурсника, якого тепер звинуватили у вбивстві Аманди, його дружини. Відразу стає цікаво, чому Ліззі на це прохання Зака погодилася, бо щось же її відштовхувало від Зака. Інтригує питання, що було між ними колись?
Це історія з постійними посиланнями до минулого, як і годиться для трилера. Тут цікаво спостерігати за паралельними описами подружніх стосунків. Тут немає повністю позитивних персонажів, вони як живі люди з недоліками. Історія розкривається нам через двох персонажів — Ліззі та Аманди, тобто, тут є розділи про події, що передували вбивству. А ще тут цікаво було дізнаватися про сімейне життя інших мешканців містечка, де жила Аманда з Заком.
Всі персонажі зі своїми таємницями, зі своїми скелетами у шафах, усі вони мають причини щось приховувати, брехати. Сусіди стежать один за одним, а дехто зламує комп’ютери місцевих мешканців і отримує доступ до особистої інформації сусідів, їхніх таємниць, до їхньої брудної білизни. З якою метою? Цікаво з’ясувати це питання. Ця лінія додає інтриги.
Завдяки простій мові, без будь-яких вишуканих слів читається книжка легко й швидко. Авторка, як і належить для трилерів, плутає читача. Читати приємно і цікаво. Цікаво розібратися, чи всі подруги Аманди були їй подругами насправді? Цікаво розібратися, які з описаних сімейних пар у шлюбі щасливі, в кого це лише видимість? У шлюбі, як в напруженому трилері, не знатимеш до кінця чи він чудовий, поки не пройдеш увесь шлях.
Впевнена, для цієї книжки знайдеться вдячний читач. Сюжет тримав у напрузі, стосунки персонажів розвивалися цікаво, хоч у деяких моментах і передбачувано.
У якийсь момент у мене з’явилися слушні підозри, але авторка замилила очі, вдало відвівши від діри, в якій можна було побачити убивцю. І ти вже думаєш, а ну от же є таке, а є ще це, і ти вже підозрюєш інших.
Ще залишилося питання без відповіді, маленька дірка, хто телефонував Аманді раніше?
Ще питання. Воно може бути малюсіньким спойлером, але це не точно, можете обійти його, якщо не читали книжку. А чи потрібно було Ліззі брехати читачу? Чи не могла вона нам про свого батька розповісти правду, а персонажі її могли не знати? Так було б чесніше з читачем, але знизилась би інтрига.