Видавництво ксд
Максимально затишна та добра історія що ідеально підійде для осіннього вечора.
Це продовження культових “Смажених зелених помідорів у кафе «Зупинка»”(які прийдеться прочитати, бо я лише дивився фільм)
Сюжет розгортається навколо Бада Тредгуда у вигляді мозаїки- читач вирушає у подорож крізь усе його життя - дитинство-юність-дорослий шлях та золоту осінь. Теплі спогади, цікаві зустрічі, любов до сім’ї а також нескінченний оптимізм героя викликає посмішку.
Він виріс у маленькому залізничному містечку й опікувався чудовими жінками Рут та Іджі. У дитинстві він втратив руку, але завдяки підтримці близьких не загубив своєї жаги до життя і віру у чудеса.
З часом Вістл-Стоп занепав, а всі його мешканці розселилися хто куди…та все ж памʼять про домівку не полишає Бада ні на мить й він мріє за раз відвідати рідний край….
Прекрасна, щемлива подорож майже у століття що не лишає байдужим!
Отримав величезне задоволення!
Моя оцінка 9,5/10
«Щойно вичитала припущення, що на Марсі може існувати життя. Сміх тай годі— Люди так цікавляться життям на інших планетах, тоді як більшість із них навіть не знайома зі своїми власними сусідами!»(с»
«Задовбали родичі? Не забувай, що навіть на найкращих генеалогічних дерев ах є свої дятли.»(с)
«І як це, коли тобі 84?
Ще не знаю, та можу розказати про те найкраще, що маєш у 83. Жодного тиску з боку однолітків, жодної конкуренції.»(с)
«Є 2 надійні способи уникнути аліментів. По-перше, не одружуйся, а якщо вже одружився, то не розлучайся!»(с)
Усі жителі Вісл-Стоп знайшли собі нові домівки, коли містечко стало занепадати, а з часом перетворилося на зовсім закинуту територію. Але їх досі об'єднує Дот Вімз, яка перенесла свою газету в інший формат, але досі розповідає цікаві і сумні новини усім колишнім жителям містечка.
Авторка в досить хаотичному часовому порядку розповідає нам різні події, перестрибуючи з теперішніх подій на ті далеко, що відбувалися у Вісл-Стоп. Останні звісно більше як спогади, але вони відкривають багато таємниць і всього того що сталося в ті далекі часи і відграло важливу роль в житті героїв книги.
Та найбільша увага зосереджена на наших улюблених Іджі та Баді та його доньки Рут. Все більше істрій із дитинства Бада. Усі ці спогади ще та ностальгія за тими часами, коли кафе "Зупинка" процвітало а його жителі біли однієї дружньою сім'єю. Сумно усвідомлювати, що тепер там одні руїни, а тих хто пам'ятає містечко, з кожним роком стає все менше.
Авторка дає можливість побачити яким було життя Бада та його сім'ї уже в новому місті, і яким не простим було життя його доньки Рут. Та і сам Бад втратив дорогих йому серцю людей і вже давно не той хлопчина із Вісл-Стоп, адже роки беруть своє, хоча душевну енергію та вогник в очах не загасити.
Читати її як поринути у спогади, вона викликає ностальгію і дарує прожовження тієї чудоврї історії. Буде сумно і весело, вона даруватиме надію і в той же час дасть відчути відчуття втрати, розуміння що життя скороминуще і нічого не повернути назад. Але все ж дещо Рут таки зможе повернути своєму батькові і це зігріє не лише серця героїв книги, а й її читачів. Буть пригоди із Бадом, який чудитиме навіть у свої немолоді літа і потріпає нерви усім 🤭
Це була тепла, трохо сумна книга, але в ній життя і плинність часу, і такі знайомі нам герої, яких ми полюбили в першій книзі в трішки нових гарних людей.