Ця книга все ж більше сумна, аніж радісна, і смутку в ній сповна. Для мене це не просто сімейна сага, це історія сильних жінок, які змогли стати кращими для себе, збудувати сім'ю і бачити продовження свого роду. Але рух вперед і досягнення певних цілей дається не просто і інколи жертва буває надто великою і не дає душі спокою. Хтось віддалився від сім'ї, а хтось зрікся кохання. Досвід кожної є непростим і навіть болючим, він розбиває серця і загартовує душу. От лиш це гартування може бути надто міцним і закрити їх від найважливішого, засліпити і лати зробити крок на ті самі граблі, на які ступала попередниця.
Ця книга про сімейні відносини, стосунки і токсичність свекрух, що своїм авторитетом придушують своїх дітей. Ця токсичність отруює і робить життя рідних нестерпним. Здавалося це передаватисеться вічно, від сім'ї до сім'ї.
Поряд з цим історія розгортається в дуже затишному місці, будиночку біля моря, що став важливим місцем, куточком затишку та традицій, будинком життя, мрій, літа. Це місце стало затишною гаваню і водночас місцем, що зруйнувало життя, щастя, майбутнє, і місцем де можна зцілитися, якщо забажати.
Підготовка до майбутнього весілля додає усій цій історії гостроти емоцій, незворотності і відчуття краху, що насувається як буря. А зародження нових емоцій, кохання, дозволяє відпустити минуле і зробити крок у нове життя.
Чого тільки немає в цій історії, і все доречно, цікаво, емоційно і тримає в напрузі. Читання в задоволення і літній вайб, що дарує відчуття, що все можливо.
Як і більшість родин на цій планеті, Дарлінґи мають задавнений конфлікт, який замовчувався і не обговорювався. Кожен з членів родини має зачаєні образи, про які соромно говорити. Але бабуся, справжній матріарх родини, відчуває, що часу в неї вже не багато, тож вирішує розкрити давній секрет - і таким чином відкриває скриньку Пандори. Назовні вилазять усі давні проблеми, чіпляючись одне за одну.
Чи це погано? Спочатку, спостерігаючи за градусом люті і негативними емоціями, здається, що це стихійне родинне лихо. Усі розсварились і ніхто не розуміє, що буде далі - родина розвалюється.
Але потім вони знаходять у собі сили поговорити. І я була вражена доволі інтелігентною формою спілкування, як на такий градус емоцій. Це не було повне прощення і обіймашечки, але це було максимально можливе повернення до спокою - і так ще треба вміти розрулити ситуацію.
Мені сподобався Г'ю. Ні, в житті я з таким навряд чи хотіла б спілкуватись, але без нього історія була б нудною. Як і без елегантної та дещо ментально травмованої бабусі Тіш.
Написано просто, читається легко. Книжка навряд чи стане улюбленою, але певні емоції подарує і наштовхне на роздуми про власні родинні взаємини.
Я не буду «Дарлінґів» сварити, вважаю це взагалі недоречним, вона написана добре, легко, читається максимально швидко. Просто для мене це було нудно.
Ознайомившись із анотацією, я чекала щось схоже на романи Емілі Генрі: в нас буде мати-одиначка, котра із своєю донькою приїжджає в сімейний будиночок на березі, аби відсвяткувати весілля сестри. Але ми маємо повноцінну сімейну сагу, котра розпочинається з того, що бабуся нареченої розкриває одну таємницю, від якої і буде далі повний хаос.
Що мене бентежило:
• в книзі було розкрито лише декілька ліній (а їх там багацько);
• суцільна неповага людей по відношенню один до одного, пошук вигоди;
• рідні люди готові перегризати один одному горлянку за шматок спадку, але в обличчя посміхаються – це взагалі ррррр😾;
• пусті діалоги: героїня сказала, що не має ніяких планів, але кожному герою потрібно повторити одне і те ж запитання і висловити своє невдоволення;
• не надто реалістичні події.
Окремо хочу відзначити лицемірство майже кожного героя і на це можна було б закрити очі, але зважаючи на всі факти вище – це неможливо. Це не буде тоді життєствердною історією.