Дерева ростуть з ріки
«Дерева ростуть з ріки» Ярини Сенчишин і Віктора Неборака — український родинний роман про пам’ять, яку доводиться відновлювати після воєн, розлук і переїздів. На початку оповідачка думає про прабабцю Кунегунду. Вона ніколи її не бачила, навіть на фото, хоча ім’я прабабці й далі має значення для родини. З цієї прогалини в сімейній історії починається пошук того, що залишилося в переказах, місцях і речах.
Що сталося зі скринею Кунегунди
У вересні 1939 року, коли до міста наближалися радянські війська, родина сховала в саду скриню з цінними речами. Коли її викопали 1944-го, волога й цвіль пошкодили вишиті сорочки, книжки, документи та фотографії. Оповідачка знає, навіщо ховали скриню, але вже не може роздивитися обличчя на знімках. Ця подробиця показує, як доводиться розповідати про минуле, коли предмет зберігся, а його вміст утратив частину відомостей.
Родинні імена, шахи й поезія Антонича
У романі пам’ять переходить і через те, що хтось почув або прочитав значно пізніше. Юна шахістка захоплюється поезією Богдана-Ігоря Антонича, а згодом дізнається, що в дитинстві він любив дивитися крізь кольорові скельця. Ця подробиця додає до вже знайомого літературного імені образ дитини з власною грою. Подібним чином сад, зимове місто й музика повертають героям відчуття людей, яких немає поруч.
Роман підійде читачам родинної прози, яким цікаво стежити, як спогади стають частиною життя наступного покоління. Тут ім’я можна успадкувати, історію почути від старших, а відсутнє обличчя на світлині доводиться уявити.