ВІД БОЕЦІЯ ДО ЛОРЕНЦО МЕДІЧІ.
Нікколо Мак'явеллі - був політичним мислителем, філософом історії, суспільним, державним діячем, дипломатом, письменником, філологом, перекладачем, військовим теоретиком. Його ФХ вагомий історичний документ, який відображає історію Італії, занепад Римської імперії, політичні перипетії, які охоплюють період близько тисячу років. Я б узагальнюючи сказав, це великий трактат від смерті останнього римлянина - Боеція 524 року, до смерті видатного італійського державного мужа флорентійця Лоренцо Медічі 1492 року.
ЦЕ Ж БУЛО ВЖЕ!
ФХ складаються з восьми книг. Перша книга присвячення сторінкам падіння Римської Імперії та навалів варварів, які почергово ходять та беруть Рим. Згадується правління варварського імператора Теодоріха, який стратив останнього римлянина згаданого вже філософа Боеція. Навіть Теодоріх, приніс Риму та Італії якусь стабільність, на час свого правління, однак як пише Мак'явеллі про короля остготів: "І якби ці численні заслуги не були наприкінці його життя потьмарені його жорстокістю, виявлено до тих, кого він вважав змовниками, як, наприклад, розправою над Сіммахом та Боецієм, цими святими, пам'ять його стала б гідна всякого пошанування." Цей період в історії Риму сповнений постійних набігів варварів та зміні влади, війн та захоплень Риму. Ознаменував початок темних віків. Велике переселення народів, спонукало змінювати території та осідати в інших землях Європи. Племена створювали свої королівства, поглинали чи змушували інших переміщуватись в пошуках кращого місця для розселення. Наводячи паралелі з сучасним станом речей в ЄС, з еміграційними кризами та військовими конфліктами, так і хочеться сказати словами нашого класика: "Це ж було вже!"
БЕЗКОМПРОМІСНА СЕРІЯ А.
ІІ- VIII книги присвяченні політичним подіям у Флоренції та Італії. Це період безперервних малих та великих міжусобних війн в масштабах Італії. Протистояння гвельфів та гібелінів, прибічників папи римського та імператора. Протистояння партій в самих республіках, за владу у містах-державах, кровна ворожнеча знатних домів та родів. Ну і постійна конкуренція, конфронтація між Флорентійською, Венеціанською, Генуезькою республіками, Міланським герцогством, Папською областю та Неаполітанським королівством, що переростало в постійні збройні конфлікти, в яких верх отримували не на довгий час ті чи інші тимчасові союзи. Додайте сюди бунтівні міста, які інколи виходили з під контролю Флоренції, Мілану, Венеції, Риму, Неаполя, Генуї. Плюс постійна іноземна інтервенція. Франція, Іспанія, Німеччина, навіть висадка на Апенніни Османської Імперії. Можливо вислів Ціцерона O tempora, o mores! - Що за часи, що за звичаї! Як найкраще підійшов би до цього періоду історії Італії?
Мак'явеллі провів просто титанічну історичну роботу описуючи усі політичні союзи, події, військові конфлікти, головних історичних персоналій даючи їм вичерпні характеристики. Варто відзначити, що кожна книга має на початку зміст розділів, а перші розділи, це роздуми самого Нікколо, щодо головних історичних подій, про які він оповідає.
Якщо підсумовувати Флорентійські хроніки на новий лад, то варт порівняти події з чемпіонатом італійської ліги Кальчо Серії А. Де є 20 футбольних клубів, безліч дербі: Лаціо-Рома, Інтер-Мілан, Дженоа-Сампдорія та всеіталійських протистоянь Ювентус-Фіорентина, Наполі-Рома (сонячне дербі), Ювентус-Мілан-Інтер (всеіталійське дербі). З харизматичними зірками типу Роберто Баджо та Пауло Мальдіні, ну і вічним імператором Риму Франческо Тотті. Де усі борються за першість не лише в чемпіонаті, а у своєму місті, регіоні ба навіть вулиці, чи в сім'ї (хто кого підтримує). Єдине що не вистачає це цілісної міцної збірної Італії, яка б виграла ще декілька Чемпіонатів Європи та Кубків Світу.
ДЕРЖАВЕЦЬ (АБО ЯЖ НЕ ЛОХ)
Ось про що писав Мак'явеллі - про ідею об'єднання італійських земель. Цю ідею він втілив в Державцю. По ФХ ми бачимо, якою розрізненою, конфліктною, мінливою була Італія та його рідна Флоренція, запити суспільства змінювались дуки (правителі) не могли довго тримати владу, через постійні виступи невдоволення. Тож... Мак'явеллівська теза "Мета виправдовує засоби" спрямована на передусім міцного державника, тільки такий зможе втримати, об'єднати народ, іноді й жорсткими методами. Він розповідає про історичні події, що описані в ФХ, які помилки зробив той чи інший правитель та дає поради, настанови. Сама книга писалась як найвищий подарунок для його господаря - Лоренцо Медічі. Лоренцо немає королівських титулів, але по праву вважався володарем Флоренції, одним з самих достойних державців того часу, з яким рахувались багато монархів Європи. Він був великим меценатом та дбав за флорентійців та Флоренцію. Нікколо безумовно вважав безапеляційно його авторитетом, і до його усіх чеснот хотів додати якусь можливу дещицю лев'ячої брутальності Теодоріха, хитрість дука Міланського Сфорци.
АРМІЯ
Італійці у своїх між усобницьких війнах завжди спиралась на іноземних найманців, іноземні армії. Тіж своєю чергою, дбали лише за власні гаманці. Ось такий середньовічний "бізнес на крові". Бо втрати найманців були деколи мінімальні, у них був негласний кодекс, якщо ворогуючі дуки направляли на поле битви дві наймані армії, то іноді їх командири договорювались про "нічию" з легкими пораненнями та захопленням полонених, та їх подальшому обміну. Такі військові дії аж ніяк не розвивали італійське військове мистецтво, хіба що завдяки багатим найманцям, міланські зброярі та майстри в той час творили просто шедевральні лицарські лати, які зараз експонують в музеях як витвори мистецтва. Тож Нікколо настоював на створення своєї професійної армії, яка б копіювала успішних на той час іспанців, швейцарців та німців.
ТАКТИКА (ШАШЛИКИ У ТРАВНІ)
Державець не може весь час бути в палаці. Він повинен полювати, вивчати свою країну, ознайомлюватись з ландшафтом території де є слабкі ділянки, де може пройти ворог, потрібно будувати фортифікаційні укріплення, захисні рови, рівчаки, обороні вали. Тут Мак'явеллі ясно передає привіт з минулого одному з найпотужніших лідерів сучасності, (Привіт Найвеличніший! Привіт Велике будівництво!)
ЦЕРКВА
Нікколо прямо каже, краще без неї. Не те щоб він проти віри. Але вона не повинна лізти в управління держави. Це виходячи звісно з досвіду буремної дільності багатьох римських пап, які описані в ФХ.
Усього в Державці є 26 розділів. І знаєте вони читаються швидко та цікаво і приємно, бо ж ФХ утомлюють так чи інакше. Можливо розділи не усі вони помічні. Але й у них наведені ті давні істини, які актуальні й сьогодні, про які вже говорив. Прочитавши їх у вас відпадуть питання, чому якщо бути антидержавцем, то якийсь тиран радо скористається цим і нападе. Бо такі провали не пробачаються, а ними лише радо користуються. Шкода, що за таких антидержавців страждає та гине тільки народ. Тож моя шана видавництву за Мак'явеллі та цю книгу. Книга дуже естетично гарна. Саме оформлення книги заслуговує на похвалу. Біла тканина палітурка, збагачує. Вишуканий форзац, золотисте лясе, заголовні букви. Придивіться до цієї серії, вона буде рости там і Томас Манн і Екзюпері, та інші плануються до видачі. Закінчує Мак'явеллі Держаця віршем Петрарки:
Підніме цнота зброю
Проти шаленства у короткім герці,
Бо мужність зі снагою
Іще не вмерли в італійськім серці.