Десять тисяч дверей Дженьєрі

Відверто - книгу я купила через обкладинку.
Вона дуже гарна.
Але лежала вона в мене декілька років, і я подумала - настав її час.
А може хай би ще лежала?

Мені сподобалися перші 100 сторінок, і останні десь 40. Серединка - ну таке.
Перша частина книги була схожа на “What the River Knows” Isabel Ibanez (це дуже прикольна пригодницька книга, яка має вийти українською, але поки ні одне видавництво не прокололося, хто ж її видасть).
У нас є гг, яка проживає в тепличних умовах під покровительством заможного чоловіка. Одного дня вона дізнається про смерть батька, а ще виявляє в собі певні магічні здібності. І в один момент її життя перевертається з ніг на голову. Вона має рятуватися сама, і намагатися знайти свого батька. Бо вона впевнена, що він живий, просто перебуває в недоступному простим смертним місці. І тільки вона зможе його знайти.
На цьому моменті книга мені почала нагадувати суміш «Дому дивних дітей» і «Дітей капітана Гранта» (а для мене це дуже нецікаво).
Тут було багато навколоморських пригод. А я не можу таке читати. Мій мозок відключається, і не сприймає інформацію.

Останні сторінки книги я читала зі сльозами на очах.
Неоднозначні відчуття від прочитання цієї історії.

У світі дуже багато дверей. Всі вони ведуть до наших домівок, комори, ванних кімнат, а деякі в урядові будівлі та лабораторії.

Деякі з них настільки старі, що здається дивом, що вони все ще тримаються на петлях. А деякі покриті золотом й відкриваються з божественним шумом.

Але в світі є й інші двері - це двері з великої літери "Д".

Вони знаходяться в найнесподіваніших місцях, виглядають зовсім непримітно, але ведуть туди, звідки приходять всі історії, казки та перекази, і все це приносить необхідні зміни для світу.

За дверима, що пахне снігом і розрядженим повітрям, хоча вона може стояти в висохлій пустелі десь серед каньйонів, за дверима, що стоїть посеред моря, але пахне хвойним лісом, за дверима в старому будинку, від якого віє кров'ю і війною - за такими дверима і інші світи.

Одна жінка одного разу сказала, що цих дверей десять тисяч. Але на її мові десять тисяч - це незліченна кількість.

Одного разу маленька дівчинка знаходить сині двері, за якими ховається біле місто біля моря, і там, прямо біля самої арки, з якої вона вийшла, вона знаходить монету, загублену кимось там.

Монетку іншого світу.

І так почалася нова історія, яка змінила всі світи.

Хоча чи нова? Можливо, це продовження старої, давно розпочатої історії, і дівчинка не просто почала чергову зміну, а й та сама зміна, той самий свіжий вітерець, що гуляє серед світів.

«Десять тисяч дверей січня» — це роман Алікс Е. Харроу, яка веде читачів у подорож книжками в книгах, світами у світах і таємницями в таємницях. Історія розповідає про молоду дівчину Дженьєрі Скаллер, яка росте в будинку, наповненому цікавими артефактами, й іноді Дженьєрі сама відчуває себе одним з артефактів, враховуючи, як саме до неї ставиться її опікун, містер Лок (хто знає англійську, зацінить підбір імен, бо тут він грає хорошу роль).

Загалом у Дженьєрі є батьки, але вони через обставини (спойлери) вимушені бути разом. Дженьєрі пощастило бути з батьком, але батькові не пощастило бути чорношкірим і опинитися у вікторіанській Англії. Тому мала, а згодом і підлітка, Дженьєрі вимушена грати ляльку під проводом опікуна, поки її батько мандрує світом у пошуках нових артефактів для містера Лока.

Проте Дженьєрі незвичайна дівчина — будь-що нею написане, якщо вона достатньо сильно в це вірить, робиться таким у реальності. Дженьєрі має друга і подругу, тому вирушає на порятунок батька й всіх світів.

Історія максимально легка, читається невимушено, і настільки вдала, що мені хотілося повертатися знову й знову. Рекомендую і підліткам, і дорослим.