Відгуки і рецензії читачів
18.10.2025
Це книга не про поліаморну сімʼю, як нам обіцяє анотація. Це книга про дорослішання двох друзів із зовсім різних сімей, які однаково нещасні. А також про маму одного з них і подругу іншого.
Кожна глава від імені когось з них, де вони діляться своїм життям та думками.
Ці персонажі не є глибокими людьми, вони дуже звичайні і моментами сильно дратують своєю недалекоглядністю. Але ж і в житті таке буває, і моментами можна впізнати себе, або когось знайомого.
Всіх героїв цієї книги, за винятком Боббі, обʼєднує те, що вони не там де б хотіли бути. А де хотіли би бути – не знають. Вони живуть життя в надії що десь там прийде справжнє життя, в якому вони будуть почувати себе справжніми людьми. А поки можна плисти за течією не заглиблюючись в свої справжні бажання та прагнення.
Адже поки ти не знаєш чого хочеш – то не зазнаєш ризику не досягти цього, або втратити.
Книга сповнена притлумленого болю, про який ця четвірка майже ніколи не говорить, а можливо й не сильно усвідомлюють. Схоже, що цей біль така частина них самих, щось таке звичайне - що це вже складно помітити. І у цьому вони навіть зворушливо намагаються знайти якусь розраду одне в одному. Десь виходить, а десь це так не працює.
Далі опишу своє бачення персонажів та динаміки і сховаю під спойлерами, якщо хто прочитав - давайте обговорювати в коментарях.
Боббі - в інтернатах багато розповідають про посттравматичне зростання, під чим мається на увазі що травми можуть нас збагатити. Певно що так і є, але частіше травми приводять до того, що у людини вмикаються дуже примітивні механізми захисту від життя. Кожен раз коли у Боббі щось стається - він загальмовується. Його реакція дуже сповільнена - збоку виглядає ніби він має знижений інтелект. Це теж може бути захисним механізмом, щоб не боліло.
З дитинства найближчою людиною Боббі був брат, який вважав його своїм доповненням. З цим Боббі і залишився - він доповнення, треба тільки знайти до кого, тоді він буде в безпеці. Ні мати, на батько не розірвали той злоякісний симбіоз між братами і не навчили його думати про себе. Тож самостійне життя може викликати дуже багато страху невизначеності. Коли за тебе вирішують інші - все визначено.
Джонатан - живе з хронічним відчуттям пустки, що характерно для людей з нарцисичною проблемою. Його мати також від початку не бачила в ньому дитину, яка щось відчуває і чогось хоче. Ця дитина була задля задоволення її власних потреб, які вона не могла задовольнити з чоловіком (в чому я бачу перверзію). Батько самоусунувся з їх стосунку, тому матері ніхто не заважає. Коли Джонатан дорослішає і зустрічає Боббі, який так мало розмовляє – то може спроектувати на нього все що завгодно, тут його его розквітає. Але пустота не зникає, бо сміливість щось пробувати і десь розчаровуватись у собі та інших – не зʼявляється.
Еліс - жінка, яка боїться дорослих чоловіків, бо відчуває себе дуже слабкою. Боїться влади над собою, тому уникає інших людей, а от з дітьми їй комфортно, бо над ними вже сама має владу. З найбільшою ймовірністю свою агресію приписує іншим людям і того так боїться інших. Я не відчула її справжньої любові навіть до свого сина, більше прагнення задоволення себе.
Клер - так виглядає, що вона намагається бути максимально не схожою на матір, починаючи від зовнішності і колом спілкування, закінчуючи стилем життям. Можливо, так довго затягує з дитиною, бо тоді теж стане матірʼю і у них буде щось спільне. Зі всіма тримає велику дистанцію, не підпускаючи до себе, можливо боїться що зникнуть як батько. Цікаво, що свою дитину – дівчинку – теж позбавляє батька, як її матір позбавила її у свій час.
Люблю такі книги, де можна так розібрати персонажів і фантазувати про їх конфлікти та динаміку.
Кожна глава від імені когось з них, де вони діляться своїм життям та думками.
Ці персонажі не є глибокими людьми, вони дуже звичайні і моментами сильно дратують своєю недалекоглядністю. Але ж і в житті таке буває, і моментами можна впізнати себе, або когось знайомого.
Всіх героїв цієї книги, за винятком Боббі, обʼєднує те, що вони не там де б хотіли бути. А де хотіли би бути – не знають. Вони живуть життя в надії що десь там прийде справжнє життя, в якому вони будуть почувати себе справжніми людьми. А поки можна плисти за течією не заглиблюючись в свої справжні бажання та прагнення.
Адже поки ти не знаєш чого хочеш – то не зазнаєш ризику не досягти цього, або втратити.
Книга сповнена притлумленого болю, про який ця четвірка майже ніколи не говорить, а можливо й не сильно усвідомлюють. Схоже, що цей біль така частина них самих, щось таке звичайне - що це вже складно помітити. І у цьому вони навіть зворушливо намагаються знайти якусь розраду одне в одному. Десь виходить, а десь це так не працює.
Далі опишу своє бачення персонажів та динаміки і сховаю під спойлерами, якщо хто прочитав - давайте обговорювати в коментарях.
Боббі - в інтернатах багато розповідають про посттравматичне зростання, під чим мається на увазі що травми можуть нас збагатити. Певно що так і є, але частіше травми приводять до того, що у людини вмикаються дуже примітивні механізми захисту від життя. Кожен раз коли у Боббі щось стається - він загальмовується. Його реакція дуже сповільнена - збоку виглядає ніби він має знижений інтелект. Це теж може бути захисним механізмом, щоб не боліло.
З дитинства найближчою людиною Боббі був брат, який вважав його своїм доповненням. З цим Боббі і залишився - він доповнення, треба тільки знайти до кого, тоді він буде в безпеці. Ні мати, на батько не розірвали той злоякісний симбіоз між братами і не навчили його думати про себе. Тож самостійне життя може викликати дуже багато страху невизначеності. Коли за тебе вирішують інші - все визначено.
Джонатан - живе з хронічним відчуттям пустки, що характерно для людей з нарцисичною проблемою. Його мати також від початку не бачила в ньому дитину, яка щось відчуває і чогось хоче. Ця дитина була задля задоволення її власних потреб, які вона не могла задовольнити з чоловіком (в чому я бачу перверзію). Батько самоусунувся з їх стосунку, тому матері ніхто не заважає. Коли Джонатан дорослішає і зустрічає Боббі, який так мало розмовляє – то може спроектувати на нього все що завгодно, тут його его розквітає. Але пустота не зникає, бо сміливість щось пробувати і десь розчаровуватись у собі та інших – не зʼявляється.
Еліс - жінка, яка боїться дорослих чоловіків, бо відчуває себе дуже слабкою. Боїться влади над собою, тому уникає інших людей, а от з дітьми їй комфортно, бо над ними вже сама має владу. З найбільшою ймовірністю свою агресію приписує іншим людям і того так боїться інших. Я не відчула її справжньої любові навіть до свого сина, більше прагнення задоволення себе.
Клер - так виглядає, що вона намагається бути максимально не схожою на матір, починаючи від зовнішності і колом спілкування, закінчуючи стилем життям. Можливо, так довго затягує з дитиною, бо тоді теж стане матірʼю і у них буде щось спільне. Зі всіма тримає велику дистанцію, не підпускаючи до себе, можливо боїться що зникнуть як батько. Цікаво, що свою дитину – дівчинку – теж позбавляє батька, як її матір позбавила її у свій час.
Люблю такі книги, де можна так розібрати персонажів і фантазувати про їх конфлікти та динаміку.
05.04.2025
Сподобалися описи, психологізм тексту. Описи прекрасні, ємкі, не очікувано точні, уява малює собі точну картинку. Задоволення від прочитання тексту. Хочеться не поспішати, смакувати. Після прочитання окремих частин лишається приємний післясмак, лишається «щось», не пропадає безслідно.
Сподобалася взаємодія Еліс, Боббі і Джонатана, коли вони разом накурювалися, слухали музику, танцювали.
Не зрозумілий момент з коханцями Джонатана. Якщо він казав, що він це терпів, лише чекав моменту, аби це закінчилося, щоб вийти, піти додому, щоб там нарешті бути собою із Клер. Не зрозуміло, навіщо він піддавав себе цим психологічним тортурам, ще й з небезпекою для свого життя, як потім виявилося.
Фінал викликав багато емоцій. Розчарування. Як на мене, в їхній нехай і неконвенціальній родині була легкість, була любові, було життя. Вони не були роботами, які снують по будинку від задачі до задачі. Як це було в сім’ї Джонатана, коли мати як заводна лялька ходить по будинку : готує їжу, прибирає, пере. А батько весь час на роботі. Чи були в них якісь спільні розваги, життя, окрім того, щоб поїсти ?
І, здається, що їм трьом вдалося знайти один одного і бути щасливими, будувати родину, дім, сімейний бізнес. Мені здається, що це питома і здорова середовище для розвитку дитини. Бо там в першу чергу є любов і увага до неї. А це основне, що потрібно дитині.
Сподобалася взаємодія Еліс, Боббі і Джонатана, коли вони разом накурювалися, слухали музику, танцювали.
Не зрозумілий момент з коханцями Джонатана. Якщо він казав, що він це терпів, лише чекав моменту, аби це закінчилося, щоб вийти, піти додому, щоб там нарешті бути собою із Клер. Не зрозуміло, навіщо він піддавав себе цим психологічним тортурам, ще й з небезпекою для свого життя, як потім виявилося.
Фінал викликав багато емоцій. Розчарування. Як на мене, в їхній нехай і неконвенціальній родині була легкість, була любові, було життя. Вони не були роботами, які снують по будинку від задачі до задачі. Як це було в сім’ї Джонатана, коли мати як заводна лялька ходить по будинку : готує їжу, прибирає, пере. А батько весь час на роботі. Чи були в них якісь спільні розваги, життя, окрім того, щоб поїсти ?
І, здається, що їм трьом вдалося знайти один одного і бути щасливими, будувати родину, дім, сімейний бізнес. Мені здається, що це питома і здорова середовище для розвитку дитини. Бо там в першу чергу є любов і увага до неї. А це основне, що потрібно дитині.
24.03.2025
панове видавці, ким треба бути, щоб надрукувати ТАКУ анотацію для цієї чуттєвої, глибокої та гострої книги?
я в захваті від тексту, від глибини занурення в емоційний світ кожного персонажа, від справжності кожної змальованої події... але я б в житті не взяла книгу до рук, якби орієнтувалась на анотацію.
я вже не кажу про те, що в ній спойлери аж до третьої частини книги, і невірно вказані факти з біографії Боббі.
просто ганьба - так робити.
я в захваті від тексту, від глибини занурення в емоційний світ кожного персонажа, від справжності кожної змальованої події... але я б в житті не взяла книгу до рук, якби орієнтувалась на анотацію.
я вже не кажу про те, що в ній спойлери аж до третьої частини книги, і невірно вказані факти з біографії Боббі.
просто ганьба - так робити.
28.03.2025
Дуже дякуємо вам за такий щирий і емоційний відгук! Нам справді важливо чути зворотний зв’язок — особливо коли йдеться про книжки, що торкають серце. Щиро радіємо, що роман «Дім на краю світу» виявився для вас саме такою історією.
Ваші зауваження щодо анотації обов’язково візьмемо до уваги та передамо команді. Перепрошуємо, якщо текст на обкладинці ввів в оману та проспойлерив частинку сюжету. І ще раз дякуємо, що поділилися своїми враженнями та зауваженнями — для нас це справді цінно.
Ваші зауваження щодо анотації обов’язково візьмемо до уваги та передамо команді. Перепрошуємо, якщо текст на обкладинці ввів в оману та проспойлерив частинку сюжету. І ще раз дякуємо, що поділилися своїми враженнями та зауваженнями — для нас це справді цінно.
14.03.2025
Дуже було цікаво стостерігати за персонажами на початку історії: те як влучно, як цікаво автор обігрує стосунки між ними, даж натяки, але по-творчому вишукані - справжнє мистецтво.
На жаль, фінал історії мене засмутив, я взагалі не емпатувала головній персонажці, правду кажучи, вона мене навіть дратувала: химерно-егоїстична панянка, яка багатьом зробила боляче.
Проте, так чи інакше, книгу раджу до прочитання, бо авторська стилістика того вартує. Справжня насолода.
На жаль, фінал історії мене засмутив, я взагалі не емпатувала головній персонажці, правду кажучи, вона мене навіть дратувала: химерно-егоїстична панянка, яка багатьом зробила боляче.
Проте, так чи інакше, книгу раджу до прочитання, бо авторська стилістика того вартує. Справжня насолода.
11.03.2025
Книга про любов, про кохання, про пошуки себе і свого місця в світі. Ідеально, на мій погляд, описує покоління Х.
Меланхолійна оповідка ведеться від різних персонажів, що дозволяє більше зануритися в життя цих персонажів з різних сторін.
Написана книга чудовою мовою, текст тече як річка, хочеться багато анотувати і записувати.
Я оцінила її для себе на 4 з 5, тільки тому що форма була краще ніж сюжет для мене, але тим не менш я рада що прочитала і можу рекомендувати. Хотілося б ще щось у автора прочитати.
Меланхолійна оповідка ведеться від різних персонажів, що дозволяє більше зануритися в життя цих персонажів з різних сторін.
Написана книга чудовою мовою, текст тече як річка, хочеться багато анотувати і записувати.
Я оцінила її для себе на 4 з 5, тільки тому що форма була краще ніж сюжет для мене, але тим не менш я рада що прочитала і можу рекомендувати. Хотілося б ще щось у автора прочитати.
09.03.2025
Книга про пошук себе, свого місця у світі, пошук відповідей на запитання. Глави ведуться від чотирьох персонажів Джонатана, Боббі, Еліс та Клер. Від кожного з них ми дізнаємося більше про їх внутрішній світ. Їх думки стосовно життя, стосунків, роботи. Їхні сумніви та страхи. Кожен з них шукає відчуття дому, хоча дехто його має.. Справжнього дому. Саме прийняття, любові. Місця, де ти будеш собою. Місця, де тебе вислухають. Місця, де ти ніколи не будеш почуватися самотнім, де ти потрібен. Де ти важливий.
Спочатку ми бачимо більш детально життя хлопців Джонатана та Боббі. Їх дорослішання. Клер - з'являється пізніше, вона трохи старша за них. Еліс - мати Джонатана, і стає майже матір'ю і для Боббі. Тобто з трьох вікових категорій ми бачимо цю історію, від проблем молодості до проблем зрілості, від чотирьох персонажів - жіночі і чоловічі, три частини - три періоди життя кожного з них. Також в книзі присутні нетрадиційні стосунки, своє визначення сім'ї, важкі хвороби, втрати. Книга для мене була нелегкою у читанні. Перша частина прочиталася швидко, дві останні повільніше. Після прочитання книги залишився меланхолійний післясмак. Стиль автора мені сподобався, простий і витончений водночас. Книга підійде більш для повільного розміренного читання, для того хто не шукає динаміки, для тих хто готовий вирушити на пошук безлічі відповідей разом з головними героями.
#km_bookchallenge_laboratory
Спочатку ми бачимо більш детально життя хлопців Джонатана та Боббі. Їх дорослішання. Клер - з'являється пізніше, вона трохи старша за них. Еліс - мати Джонатана, і стає майже матір'ю і для Боббі. Тобто з трьох вікових категорій ми бачимо цю історію, від проблем молодості до проблем зрілості, від чотирьох персонажів - жіночі і чоловічі, три частини - три періоди життя кожного з них. Також в книзі присутні нетрадиційні стосунки, своє визначення сім'ї, важкі хвороби, втрати. Книга для мене була нелегкою у читанні. Перша частина прочиталася швидко, дві останні повільніше. Після прочитання книги залишився меланхолійний післясмак. Стиль автора мені сподобався, простий і витончений водночас. Книга підійде більш для повільного розміренного читання, для того хто не шукає динаміки, для тих хто готовий вирушити на пошук безлічі відповідей разом з головними героями.
#km_bookchallenge_laboratory
24.02.2025
Це не просто книга року для мене, це одна з книг життя
Мені бракує слів наскільки це чуттєва, болюча, глибока, пронизлива, щемка, тремтлива історія. І написана такою мовою, що просто серце стискається від замилування. Я читала затамувавши подих.
І хочеться гортати і перечитувати, гортати і перечитувати, і ще. і ще.
В мене вся книга покреслена-пописана і розмальована розбитими серцями. І частинка моєї душі залишилася на цих сторінках.
Перекладачка, Ярослава Стріха, просто богиня перекладу! В своєму коментарі на гудрідз вона написала: "сподіваюсь ця книжка зробить вам боляче, але ви про це не пожалкуєте"
Саме так!
Більше того, скажу словами з самої книги, вона спричинила "принагідний напад екзестенційного розпачу", і я повернуся до цього не раз
Це було якесь терапевтично-медитативно, споглядальне-співпереживальне, подихотамівне читання, в якому так чи інакше не уникнеш зустрічі з собою і роздумами, які зазвичай обходиш, як гострі кути.
Я усвідомлюю, що ця книга може комусь зовсім не сподобатися... але це усвідомлення дається мені важко)
бо вона така пронизливо-людяна і така життєва у своїй "ненормальності"
❤️
Мені бракує слів наскільки це чуттєва, болюча, глибока, пронизлива, щемка, тремтлива історія. І написана такою мовою, що просто серце стискається від замилування. Я читала затамувавши подих.
І хочеться гортати і перечитувати, гортати і перечитувати, і ще. і ще.
В мене вся книга покреслена-пописана і розмальована розбитими серцями. І частинка моєї душі залишилася на цих сторінках.
Перекладачка, Ярослава Стріха, просто богиня перекладу! В своєму коментарі на гудрідз вона написала: "сподіваюсь ця книжка зробить вам боляче, але ви про це не пожалкуєте"
Саме так!
Більше того, скажу словами з самої книги, вона спричинила "принагідний напад екзестенційного розпачу", і я повернуся до цього не раз
Це було якесь терапевтично-медитативно, споглядальне-співпереживальне, подихотамівне читання, в якому так чи інакше не уникнеш зустрічі з собою і роздумами, які зазвичай обходиш, як гострі кути.
Я усвідомлюю, що ця книга може комусь зовсім не сподобатися... але це усвідомлення дається мені важко)
бо вона така пронизливо-людяна і така життєва у своїй "ненормальності"
❤️
19.01.2025
Ця книга про кохання, дружбу, прийняття. Книга щоб зануритися і порозмірковувати.
Каннінґем веде свою розповідь так, що просто прив'язуєшся до героїв, відчуваєш їхній біль і занурюєшся в них. Не так важливо, кого і як вони люблять.
Історія дорослішання та життя двох друзів – Джонатана та Біллі, обидва в дитинстві пережили сімейні трагедії, одна з них у результаті повністю зруйнувала родину, інша дала тріщину, але не розділила. Частиною їхньої дружби стає Клер - сусідка по квартирі Джонатана.
Оповідь йде від 4 персонажів – Джонатана, Біллі, Клер, а також матері Джонатана – Еліс. І все в цій книзі зовсім не так, як очікуєш. Відчувається атмосфера Америки 1980-х, коли лютував СНІД і пошук себе був сконцентрований на формуванні особистого життя.
Автор нас повністю занурює всередину персонажів – які ростуть і дорослішають, але постійно ставлять собі питання – а як треба? А як стати щасливим? А де вона, ця примарна країна щастя?
Емоційний роман, що поєднує внутрішній та зовнішній світ персонажів. Події, які формують героїв не завжди у тому напрямку, як очікуєш. Туга за миром і спокою всередині, десь на краю світу.
Без хепі-енду та єдиного правильного шляху...
Каннінґем веде свою розповідь так, що просто прив'язуєшся до героїв, відчуваєш їхній біль і занурюєшся в них. Не так важливо, кого і як вони люблять.
Історія дорослішання та життя двох друзів – Джонатана та Біллі, обидва в дитинстві пережили сімейні трагедії, одна з них у результаті повністю зруйнувала родину, інша дала тріщину, але не розділила. Частиною їхньої дружби стає Клер - сусідка по квартирі Джонатана.
Оповідь йде від 4 персонажів – Джонатана, Біллі, Клер, а також матері Джонатана – Еліс. І все в цій книзі зовсім не так, як очікуєш. Відчувається атмосфера Америки 1980-х, коли лютував СНІД і пошук себе був сконцентрований на формуванні особистого життя.
Автор нас повністю занурює всередину персонажів – які ростуть і дорослішають, але постійно ставлять собі питання – а як треба? А як стати щасливим? А де вона, ця примарна країна щастя?
Емоційний роман, що поєднує внутрішній та зовнішній світ персонажів. Події, які формують героїв не завжди у тому напрямку, як очікуєш. Туга за миром і спокою всередині, десь на краю світу.
Без хепі-енду та єдиного правильного шляху...
30.08.2024
Читала цю книгу кілька років тому і з тих пір дуже чекала на її вихід українською мовою. Книга прекрасна. Зворушлива, гостра і чуттєва. В першу чергу в свій час мене зацікавила тема квір-репрезентації, яка у "Домі..." подана дуже відверто і розгорнуто. Тут чудово показані і прийняття себе, і жертовність, і кохання, і дружба, і втрати. Тема поліаморії, яку до речі не дуже часто можна зустріти в літературі, тут подана доволі сумно, але від того дуже життєво. Я вірю в цю історію.
Я в захваті як багато Майкл Каннінґем зміг передати в цьому романі через життєвий шлях головних героїв - дорослішання і усвідомлення своєї сексуальності в підлітковому віці, прийняття себе у дорослому віці, вміння кохати попри все і абсолютна жертовність, болісно близькість у кінці. Тут же піднята страшна і важлива тема СНІДу, яку не кожен автор може подати так, щоб не викликати у читача лише страх і відразу.
"Дім на краю світу" має той самий вайб, що і "Припини свої вигадки" Бессона та "Бляшаний чоловік" Вінман. Якщо вам сподобалися ці книги, то обов'язково сподобається і ця.
Від себе, звісно, рекомендую. 10 з 10.
Я в захваті як багато Майкл Каннінґем зміг передати в цьому романі через життєвий шлях головних героїв - дорослішання і усвідомлення своєї сексуальності в підлітковому віці, прийняття себе у дорослому віці, вміння кохати попри все і абсолютна жертовність, болісно близькість у кінці. Тут же піднята страшна і важлива тема СНІДу, яку не кожен автор може подати так, щоб не викликати у читача лише страх і відразу.
"Дім на краю світу" має той самий вайб, що і "Припини свої вигадки" Бессона та "Бляшаний чоловік" Вінман. Якщо вам сподобалися ці книги, то обов'язково сподобається і ця.
Від себе, звісно, рекомендую. 10 з 10.
