Відгуки і рецензії читачів
29.04.2025
Цю книгу можна було б назвати майже як відомий фільм: "Три весілля та одні похорони"!
Анотацію не читала. Привабила назва, дизайн, видавництво. І українська авторка. Та маючи не дуже хороший досвід знайомства з вітчизняним фентезі, перед купівлею знайшла в інтернеті уривок книги, і мене зачепило, тОркнуло, я знала, що це - моє!
Книгу прочитала ще три тижні тому, а емоції переповнюють і досі. Про що перше написати? Про яскравих, гарно змальованих персонажів? Про "хімію" між ними (я не про магію зараз)? Про глибокі й серйозні питання, порушені авторкою? Про небанальний сюжет? Чи про те, що я тепер закохана у лилика? 🤭
Отже маємо: гг - Марина, Орися, а пізніше + Еліза.
Реальний світ, студентський гуртожиток, де живуть звичайні дівчата з цілком юнацькими проблемами: невдалі стосунки з хлопцями, сесії, прогули пар, проблеми з батьками, нестача грошей...
От лиш ці дівчата - справжні відьми. Шабаш - установа, куди ходять на збори й на роботу. І робота для декого з них смертельно небезпечна.
Ще один бік життя (принаймні Марини) - Пласт. Серйозні заняття з юнками, організація літніх таборів, вечорів поезій тощо. Марина прийшла у Пласт уже дорослою, і тут знайшла себе.
І от нашій гг Марині (нагадаю: студентці-фінансистці, відмінниці, пластунці-виховниці, відьмі (теж зі своїми непростими обов'язками) довелося організовувати ще й весілля. І не одне. 🤭І укладати договори з іншими видами нечистої сили про володіння нерухомістю (старовинним замком). І бути психологом/арбітром між матерями-доньками-свекрухами-невістками-синами. І влаштувати особисте життя старенької сусідки у будинку, куди Марина переїхала з гуртожитку (звісно ж, з Орисею та естонською колегою по відьомській організації Елізою). Правда ж, нема нічого кращого, як жити у центрі Києва трьом молодим, гарним, розумним відьмам? От лиш постійно доводиться відбиватися від різної нечисті. Іноді навіть милої.
Книга чудова, сповнена теплом, гумором, справді розумними висновками. І я щиро раджу її.
І чекаю продовження.
Анотацію не читала. Привабила назва, дизайн, видавництво. І українська авторка. Та маючи не дуже хороший досвід знайомства з вітчизняним фентезі, перед купівлею знайшла в інтернеті уривок книги, і мене зачепило, тОркнуло, я знала, що це - моє!
Книгу прочитала ще три тижні тому, а емоції переповнюють і досі. Про що перше написати? Про яскравих, гарно змальованих персонажів? Про "хімію" між ними (я не про магію зараз)? Про глибокі й серйозні питання, порушені авторкою? Про небанальний сюжет? Чи про те, що я тепер закохана у лилика? 🤭
Отже маємо: гг - Марина, Орися, а пізніше + Еліза.
Реальний світ, студентський гуртожиток, де живуть звичайні дівчата з цілком юнацькими проблемами: невдалі стосунки з хлопцями, сесії, прогули пар, проблеми з батьками, нестача грошей...
От лиш ці дівчата - справжні відьми. Шабаш - установа, куди ходять на збори й на роботу. І робота для декого з них смертельно небезпечна.
Ще один бік життя (принаймні Марини) - Пласт. Серйозні заняття з юнками, організація літніх таборів, вечорів поезій тощо. Марина прийшла у Пласт уже дорослою, і тут знайшла себе.
І от нашій гг Марині (нагадаю: студентці-фінансистці, відмінниці, пластунці-виховниці, відьмі (теж зі своїми непростими обов'язками) довелося організовувати ще й весілля. І не одне. 🤭І укладати договори з іншими видами нечистої сили про володіння нерухомістю (старовинним замком). І бути психологом/арбітром між матерями-доньками-свекрухами-невістками-синами. І влаштувати особисте життя старенької сусідки у будинку, куди Марина переїхала з гуртожитку (звісно ж, з Орисею та естонською колегою по відьомській організації Елізою). Правда ж, нема нічого кращого, як жити у центрі Києва трьом молодим, гарним, розумним відьмам? От лиш постійно доводиться відбиватися від різної нечисті. Іноді навіть милої.
Книга чудова, сповнена теплом, гумором, справді розумними висновками. І я щиро раджу її.
І чекаю продовження.
27.11.2024
Бачила відгук на цю книжку, з яким я згодна: так як це “комфортне фентезі”, то як такого якогось напруженого сюжету тут немає: тут просто відбувається якесь життя головних героїв, якісь проблеми виникають, але якось дуже швидко вони вирішуються. І якщо сюжету як такого немає, то більше фокусу тут на те, як це написано. І тут вже мова авторки, гумор, вайб книги або заходить, або ні. І мені не зайшов :)
Також казали, що ця книга чимось схожа на книги “Драбина”, “Спитайте Мієчку” і “Вілла у Сан-Фурсиско” і бачила по відгукам, що вони багато кому не заходили, а ось мені зайшли.
Але “Діва, матір і третя” - зовсім не потрапило в мої уподобання ні по тому як написано, ні гумором, ні атмосферою. Мені було не смішно, не затишно і я дочитувала тільки тому, що ми взяли цю книжку на клуб (хоча на захист книги скажу, що більшості учасниць нашого клубу книга зайшла).
Ну, по перше, мені не зайшов гумор (хоча знову це дуже питання смаку). Але я прямо робила собі закладки на крінжових жартах, типу “Ти не розглядала варіанту, що він - криворукий воділа, а ти - “Жигулі”. Він просто не зміг тебе завести”, або “Лице в тебе мов буряк, бо ти страшенно любиш борщ і хочеш бути схожою на нього”, або “Я тобі засуну ту гречку в сраку і вона там звариться від твоєї жопної тяги”. Мені здалось, що це гумор в стилі початкових класів школи, але у всіх різні смаки. Але більше за все мені не сподобався, коли героїня згадала “жарт” про “два стула, на одному з яких піки точені, а на іншому…”. Мені дуже не подобається, коли в літературу тягнуть ось такі тюремні жарти.
Також не сподобалось те, що частина реплік в діалогах не підписана, хто що говорить, і навіть з перших сторінок я почала плутатися, хто кому що казав.
І також здивував момент, що дія книги відбувається в 2008 році, але про цей рік авторка ніяк не розповідає, тобто там ніяк не можно зрозуміти, що це саме в 2008 році, крім дати, яку згадують майже на початку книги. Ну серйозно, в 2008 році, наприклад, була світова криза, а батьки двох головних героїв - підприємці, я маю сумніви, що це на них ніяк не вплинуло.
І ще мені здався неправдоподібний момент, що в 2008 році, героїня, якій приблизно 20 років і яка живе в гуртожитку в Києві ніколи не чула про “Володаря перснів” Толкіна. Ну ладно, вона ніколи б не читала книгу, чи не дивилась фільм, але ніколи взагалі не чути про це? Мені здається, на початку 2000них принаймні про екранізацію трубили з кожного телевізора.
Із плюсів цієї книги те, що тут розглядаєьтся тема асексуальності. Але мені було цікаво, чи авторка пише зі свого досвіду, чи це був “збірний образ”. Хоча в відгуках дехто обурювався фіналом і вибором героїні, але якраз це мені здалося доволі логічним.
Також із плюсів було згадування деяких картин і вампір, який цікавився архітектуро.
Також казали, що ця книга чимось схожа на книги “Драбина”, “Спитайте Мієчку” і “Вілла у Сан-Фурсиско” і бачила по відгукам, що вони багато кому не заходили, а ось мені зайшли.
Але “Діва, матір і третя” - зовсім не потрапило в мої уподобання ні по тому як написано, ні гумором, ні атмосферою. Мені було не смішно, не затишно і я дочитувала тільки тому, що ми взяли цю книжку на клуб (хоча на захист книги скажу, що більшості учасниць нашого клубу книга зайшла).
Ну, по перше, мені не зайшов гумор (хоча знову це дуже питання смаку). Але я прямо робила собі закладки на крінжових жартах, типу “Ти не розглядала варіанту, що він - криворукий воділа, а ти - “Жигулі”. Він просто не зміг тебе завести”, або “Лице в тебе мов буряк, бо ти страшенно любиш борщ і хочеш бути схожою на нього”, або “Я тобі засуну ту гречку в сраку і вона там звариться від твоєї жопної тяги”. Мені здалось, що це гумор в стилі початкових класів школи, але у всіх різні смаки. Але більше за все мені не сподобався, коли героїня згадала “жарт” про “два стула, на одному з яких піки точені, а на іншому…”. Мені дуже не подобається, коли в літературу тягнуть ось такі тюремні жарти.
Також не сподобалось те, що частина реплік в діалогах не підписана, хто що говорить, і навіть з перших сторінок я почала плутатися, хто кому що казав.
І також здивував момент, що дія книги відбувається в 2008 році, але про цей рік авторка ніяк не розповідає, тобто там ніяк не можно зрозуміти, що це саме в 2008 році, крім дати, яку згадують майже на початку книги. Ну серйозно, в 2008 році, наприклад, була світова криза, а батьки двох головних героїв - підприємці, я маю сумніви, що це на них ніяк не вплинуло.
І ще мені здався неправдоподібний момент, що в 2008 році, героїня, якій приблизно 20 років і яка живе в гуртожитку в Києві ніколи не чула про “Володаря перснів” Толкіна. Ну ладно, вона ніколи б не читала книгу, чи не дивилась фільм, але ніколи взагалі не чути про це? Мені здається, на початку 2000них принаймні про екранізацію трубили з кожного телевізора.
Із плюсів цієї книги те, що тут розглядаєьтся тема асексуальності. Але мені було цікаво, чи авторка пише зі свого досвіду, чи це був “збірний образ”. Хоча в відгуках дехто обурювався фіналом і вибором героїні, але якраз це мені здалося доволі логічним.
Також із плюсів було згадування деяких картин і вампір, який цікавився архітектуро.
25.07.2024
Найкраща книжка, яку я читала.
Про авторку я дізналася завдяки тіктоку де побачила її чудові ідеї. Знала що вона пише на АО3(прочитала її роботи за день перед отриманням книжки).
Отримавши книжку була в захваті від дизайну обкладинки який набував більшого значення чим далі я заглиблювалась в історію. Взагалі моєю першою реакцією були слова: "Вау, вона така гарна та фіолетова.", мама дуже сміялась.
Деякий час боялася починати читати, бо очікування були дуже великими й боялася розчарування. Зараз з впевненістю можу сказати, що дарма боялася. Перша глава мене так захопила, що я відірвалася тільки на сьомій і тільки тому, що стало сильно темно і просто вже не бачила текст. Буквально наступного дня вже і дочитала.
Історія дуже сподобалась, припали сильно до душі персонажі й зараз важко їх відпускати, хочеться продовження. Хочеться більше історій про українське відьомство!
Впродовж всієї історії піднімалися цікаві теми та сучасні проблеми. Також всю книжку можна розтягнути по цитатах: інформативні, цікаві та смішні.
Хочу зазначити, що це одна з небагатьох книжок де мені зайшов фінал на сто відсотків. От прямо взагалі нічого не хочеться змінити.
Хочу більше книжок від цієї авторки. Стиль написання цікавий та легкий, я закохана.
Ця історія допомогла трохи розвантажитись та заспокоїтись.
Про авторку я дізналася завдяки тіктоку де побачила її чудові ідеї. Знала що вона пише на АО3(прочитала її роботи за день перед отриманням книжки).
Отримавши книжку була в захваті від дизайну обкладинки який набував більшого значення чим далі я заглиблювалась в історію. Взагалі моєю першою реакцією були слова: "Вау, вона така гарна та фіолетова.", мама дуже сміялась.
Деякий час боялася починати читати, бо очікування були дуже великими й боялася розчарування. Зараз з впевненістю можу сказати, що дарма боялася. Перша глава мене так захопила, що я відірвалася тільки на сьомій і тільки тому, що стало сильно темно і просто вже не бачила текст. Буквально наступного дня вже і дочитала.
Історія дуже сподобалась, припали сильно до душі персонажі й зараз важко їх відпускати, хочеться продовження. Хочеться більше історій про українське відьомство!
Впродовж всієї історії піднімалися цікаві теми та сучасні проблеми. Також всю книжку можна розтягнути по цитатах: інформативні, цікаві та смішні.
Хочу зазначити, що це одна з небагатьох книжок де мені зайшов фінал на сто відсотків. От прямо взагалі нічого не хочеться змінити.
Хочу більше книжок від цієї авторки. Стиль написання цікавий та легкий, я закохана.
Ця історія допомогла трохи розвантажитись та заспокоїтись.