Дівчина з ведмедиком. Доктор Серафікус

Читати Домонтовича я вирішила через численні суперечливі відгуки про його "Дівчинку з Ведмедиком" та дискусії навколо його творів. Відверто кажучи, уявляла собі інакше і стиль автора, і саму оповідь, але результат виявився відкриттям. Це було одне з тих приємних здивувань, коли книга залишає слід і приємний післясмак.

Домонтович став для мене одним із тих авторів, із якими хочеться занурюватися в українську літературу наново. Він став частиною моєї самоосвіти, мого власного шляху в знайомстві з текстами, які або не вивчалися в школі, або відкриваються зовсім інакше поза академічним тиском. Читала його разом із творами Підмогильного, один за одним вони створюють унікальну атмосферу постреволюційного Києва – міста змін, ілюзій та пошуку себе. Читаючи їх підряд, я отримувала неймовірне задоволення, ніби перебувала в одному просторі з героями, спостерігала за їхніми ідеями, розчаруваннями та дивним коханням, яке і визначає ці твори.

А тепер до суті цих двох творів домонтовича. В основі обох романів лежить кохання – але далеко не традиційне. Це не типові історії стосунків, які вкладаються в рамки очікуваного. Навпаки, вони про "неправильних" людей, "неправильні" почуття і зв’язки, які б у "ідеальному" суспільстві, тим паче того часу, не мали статися. Ці історії одночасно провокують і захоплюють, адже їхні герої виходять за межі соціальних норм, а їхні почуття сповнені суперечностей, пристрасті й роздумів про те, ким вони є і якими хочуть бути.

Особливо мене вразили жіночі персонажі. Вони дуже нестандартні для того часу, як на мене: незалежні, здатні чинити опір традиційним уявленням про шлюб і стосунки. Вони ведуть свою гру, іноді руйнівну, але досить сміливу і свідому. Було цікаво бачити ці образи крізь призму чоловічого погляду, адже головні герої – чоловіки, і вони, хоч і по-різному, але захоплені наукою, інтелектуальними пошуками, власними вигаданими ідеалами. У цьому вони теж подібні між собою: трохи відірвані від реальності, трохи дивакуваті, трохи самотні у своїх ідеях.

Цікаво, чи є в цих героях щось автобіографічне, хочу вивчити більше. Але мене зачепила ця схожість між ними.

Після прочитання я можу впевнено сказати: Домонтович – автор, якого хочеться не просто читати, а аналізувати, відчувати і розширювати власні уявлення про літературу.Наступним планую читати його роман Без ґрунту і оповідання. Щиро рекомендую!

"Дівчина з ведмедиком" - одна з тих книг, які мусиш прочитати хоча б для того, щоб насолодитися прекрасним образним письмом, таким естетично довершеним, що весь роман хочеться розібрати на цитати.Дивовижно, як за такий мізер часу (між пореволюційною так званою "українізацією" й початком терору 20-30-х рр.) український мистецький простір зміг настільки розширити свої горизонти.
Віктор Петров, він же Домонтович, він же Бер зробив просто колосальний внесок в розвиток модернізму в українській літературі й примудривя не "забруднити руки" об партійний соцреалістичний канон. "Дівчина з ведмедиком" - один із перших зразків неокласичної інтелектуальної прози в Україні.
Віра Агєєва у передмові дуже влучно зазначила, що «Дівчину з ведмедиком» можна прочитати як захопливий і доволі екстраваґантний любовний роман. Але водночас це й роман про ірраціональність історії, про зміну культурних орієнтацій і про трагічну розколотість людини, якій випало жити у кризову добу".Для сучасного читача конфлікт роману може видатись навіть дуже "цнотливим", та не слід забувати про патріархальну епоху, для якої питання фемінізму, порушене в романі, було справжнім викликом.