Відгуки і рецензії читачів
14.05.2026
[…] надія — наче ніж без ручки, тому щоразу, коли він поріже тебе, ти ще дужче боїшся знову схопити його.
Дванадцять років.
Саме стільки згорьовані мама і тато не полишали надії обняти свою єдину дитину, викрадену під час святкової ходи в самому серці Нью-Йорка.
Саме стільки молода журналістка Мірен Тригс вперто продовжувала пошуки дівчинки.
Саме стільки років на переломі тисячоліть знадобилось, щоб світ докорінно змінився.
Події в цьому романі розтягнуті на дванадцять років, хоча у динаміці сюжет охоплює заледве дванадцять днів - майже кожен розділ відносить нас до 27 листопада (дня зникнення Кери), але в різні роки й різні моменти.
Це дуже цікавий прийом. Він дає відчуття цілковитої напруги, тим паче що саме цього дня щокілька років батьки отримують касету із коротким відео, яке засвідчує рандомной момент із нового життя викраденої дитини. Звідси, до речі, й назва книги - екран мерехтить (сніжить), коли відео на магнітній плівці добігає кінця.
Поліція та ФБР змальовані не в найкращих фарбах (я втомилася рахувати, скільки разів вони давали батькам марні обіцянки), бо ключовим тут стало саме журналістське розслідування з усіма його підводними каменями (включно із гонитвою за сенсаціями).
Ця книга порушує настільки багато тригерних тем, що, в якись момент, тебе охоплює почуття похмурої безвиході: дітей викрадають на вулицях, молодих дівчат гвалтують, старих людей грабують, не кажучи вже про домашнє насильство, убивства та атмосферу цілковитої безкарності. А потім, майже у фіналі, зʼявляється зовсім випадковий персонаж, що дає усьому на диво просте пояснення.
— Якби ж світ був трохи такий, як ви! [добрий, щирий, безхитрісний]
— Міс, а він уже такий. Просто треба дивитися в належні місця.
Можливо, Мірен, що присвятила себе пошукам правди й відновленню справедливості, не до кінця зрозуміла ці слова і, схоже, ще не ступила на шлях до морального зцілення (бо її особиста драма теж дуже непроста), але читач, я певна, дав їм належну оцінку. Зрештою, світ не такий безнадійний, поки в ньому є ті, хто сподівається й вірить.
Дванадцять років.
Саме стільки згорьовані мама і тато не полишали надії обняти свою єдину дитину, викрадену під час святкової ходи в самому серці Нью-Йорка.
Саме стільки молода журналістка Мірен Тригс вперто продовжувала пошуки дівчинки.
Саме стільки років на переломі тисячоліть знадобилось, щоб світ докорінно змінився.
Події в цьому романі розтягнуті на дванадцять років, хоча у динаміці сюжет охоплює заледве дванадцять днів - майже кожен розділ відносить нас до 27 листопада (дня зникнення Кери), але в різні роки й різні моменти.
Це дуже цікавий прийом. Він дає відчуття цілковитої напруги, тим паче що саме цього дня щокілька років батьки отримують касету із коротким відео, яке засвідчує рандомной момент із нового життя викраденої дитини. Звідси, до речі, й назва книги - екран мерехтить (сніжить), коли відео на магнітній плівці добігає кінця.
Поліція та ФБР змальовані не в найкращих фарбах (я втомилася рахувати, скільки разів вони давали батькам марні обіцянки), бо ключовим тут стало саме журналістське розслідування з усіма його підводними каменями (включно із гонитвою за сенсаціями).
Ця книга порушує настільки багато тригерних тем, що, в якись момент, тебе охоплює почуття похмурої безвиході: дітей викрадають на вулицях, молодих дівчат гвалтують, старих людей грабують, не кажучи вже про домашнє насильство, убивства та атмосферу цілковитої безкарності. А потім, майже у фіналі, зʼявляється зовсім випадковий персонаж, що дає усьому на диво просте пояснення.
— Якби ж світ був трохи такий, як ви! [добрий, щирий, безхитрісний]
— Міс, а він уже такий. Просто треба дивитися в належні місця.
Можливо, Мірен, що присвятила себе пошукам правди й відновленню справедливості, не до кінця зрозуміла ці слова і, схоже, ще не ступила на шлях до морального зцілення (бо її особиста драма теж дуже непроста), але читач, я певна, дав їм належну оцінку. Зрештою, світ не такий безнадійний, поки в ньому є ті, хто сподівається й вірить.
10.12.2025
Доволі хороший психологічний трилер, який робить боляче. Морально книга доволі важка, насамперед тому, що історія розповідає про пошук маленької дівчинки Кери, яку викрали на різдвяному ярмарку. Окрім батьків та поліції дівчинку починає шукати Мірен, молода журналістка ?
Читалась книга максимально легко і від неї практично неможливо відірватись. Історія нелінійна, нас кидають в 1998, потім в 2003, далі в 2010 і знову в 1998. Також розділи ведуться від імені різних персонажів, а ще вони доволі короткі. Так, я знаю, що багато хто такого не любить, але саме нелінійність, короткі розділи та оповідь від декількох осіб це те, що я обожнюю ❤️
Сама книга наче один великий тригер, тут підіймається дуже багато різних складних питань. Окрім викрадення Кери, Марен колись пережила групове зґвалтування, насильницьку смерть бабусі. Також згадується самогубство, вбивство, насильне утримання…
А з батьків дівчинки просто знущаються - раз в декілька років їм відправляють відеокасету на якій хвилинний запис де видно, що дівчинка самотньо сидить в якій кімнаті ?
До речі, назва книга має відношення до цих касет, саме Дівчинкою снігів Міранда охрестила Кері, тому що після відео на телевізорі сніжило (молодь, напевне, не пойме) ?
Загалом книга принесла мені дуже позитивні враження, сподобався сюжет ну і, звісно, спосіб подачі. Але як на мене був трохи сумбурний фінал, мені хотілось більшого, цікаво що ж було далі. А от епілог мене добряче здивував, але в хорошому сенсі ?
Тепер з мінусів, так вони тут є і це переклад. Не весь, не подумайте. Але у всій книзі замість «батьки» вживали «батько-мати» ?
В якийсь момент у мене почало сіпатись око ?️