Відгуки і рецензії читачів
06.01.2025
Середньовіччя – доба парадоксів, «кривих дзеркал» та крайнощів. Ми захоплюємося творами Ієроніма Босха та Пітера Брейгеля, середньовічними соборами, міською культурою і романтизацією лицарства. Проте пам’ятаємо про Хрестові походи, «Чорну смерть», варварські катування та смертні кари і всеосяжну роль Церкви.
Саме Середньовіччя подарувало нам «найкращий винахід людства» – університет. Саме у Середньовіччі під прапорами Христа знищували цілі народи, міста та таких же віруючих («Вбивайте всіх, Господь своїх впізнає» – згадаймо легендарну фразу Арнольда Альмаріка під час Альбігойських війн). Середньовіччя вабить нас неймовірною красою Собору Паризької Богоматері та відлякує відразою бруду, хворів та антисанітарії.
Проте, у книзі медієвістки Стефанії Демчук Середньовіччя постає для читачів у досить різноманітних барвах. Авторка на основі широкого кола європейських джерел (і це досить помітно, що викликає захоплення та повагу), яскраво описує усю панораму життя в «Добу постів і карнавалів». Адже середні віки увібрали не тільки релігійну аскезу, чернечі доктрини чи правила релігійних постів, але й «буденну гріховність», карнавальну традицію та міську культуру менестрелів.
У Середньовіччі люди теж кохалися та виховували дітей, дотримувалися особистої гігієни та мали своєрідну медицину, освіту з її мандрівними студентами, специфічною кухнею та святковими стравами, і дещо по іншому уявляли поняття «Життя і Смерті», ніж сучасні люди. Тому цілком погоджуюся з авторкою книги, що Середньовіччя «не було, ані темним, ані диким». Однак, як ми бачимо сьогодні, деякі сусідні народи і не можуть покинути середні віки.
Для повнішого висвітлення побуту та світогляду середніх віків, поряд з різноманітними історичними документами та художніми творами, авторка використовує ряд ілюстративного матеріалу: середньовічні картини, мініатюри та гравюри з давніх манускриптів, часословів і хронік, світлини надгробків та храмів. Дуже шкода, що ілюстрації книги «втратили кольори» у даному виданні. Повноту неймовірних робіт Ієроніма Босха та Пітера Брейгеля дослідниця намагалася передати словесно та підштовхнути читача до переосмислення стереотипного бачення, що, до слова, авторці вдалося добре.
Також в книзі спостерігається певна нерівномірність у подачі матеріалу, що відчувається в її неоднорідній стилістиці та впливає ритм читання. Місцями авторка вставляє недоречні «осучасненні» порівняння, несподівані жарти прямо посередині розділів, а сам науково-популярний текст втрачає свою наукову складову та більше нагадує виклад блогу. Іноді розповідь розривається декількома витримками з трактатів підряд, зустрічаються самоповторення, або дослідниця просто переказує джерела замість того, щоб аналізувати їх.
Проте, не зважаючи на деякі недоліки, книга історикині Стефанії Демчук «Доба постів і карнавалів» – це чудовий приклад якісного вітчизняного історичного нон-фікшну, якого дуже бракує українському читачеві. Ця «перша ластівка» науково-популярного викладу історії Середньовіччя, що являється уже не компілятивною, а справді дослідницькою та оригінальною роботою, робить важливий внесок в освіченість та обізнаність зацікавлених читачів. Мотивує інших дослідників повірити у важливість їхньої праці, яка не має залишатися у зашкарублих рамках університетських видань, а стане дійсно світлом у «світі повному демонів».
Саме Середньовіччя подарувало нам «найкращий винахід людства» – університет. Саме у Середньовіччі під прапорами Христа знищували цілі народи, міста та таких же віруючих («Вбивайте всіх, Господь своїх впізнає» – згадаймо легендарну фразу Арнольда Альмаріка під час Альбігойських війн). Середньовіччя вабить нас неймовірною красою Собору Паризької Богоматері та відлякує відразою бруду, хворів та антисанітарії.
Проте, у книзі медієвістки Стефанії Демчук Середньовіччя постає для читачів у досить різноманітних барвах. Авторка на основі широкого кола європейських джерел (і це досить помітно, що викликає захоплення та повагу), яскраво описує усю панораму життя в «Добу постів і карнавалів». Адже середні віки увібрали не тільки релігійну аскезу, чернечі доктрини чи правила релігійних постів, але й «буденну гріховність», карнавальну традицію та міську культуру менестрелів.
У Середньовіччі люди теж кохалися та виховували дітей, дотримувалися особистої гігієни та мали своєрідну медицину, освіту з її мандрівними студентами, специфічною кухнею та святковими стравами, і дещо по іншому уявляли поняття «Життя і Смерті», ніж сучасні люди. Тому цілком погоджуюся з авторкою книги, що Середньовіччя «не було, ані темним, ані диким». Однак, як ми бачимо сьогодні, деякі сусідні народи і не можуть покинути середні віки.
Для повнішого висвітлення побуту та світогляду середніх віків, поряд з різноманітними історичними документами та художніми творами, авторка використовує ряд ілюстративного матеріалу: середньовічні картини, мініатюри та гравюри з давніх манускриптів, часословів і хронік, світлини надгробків та храмів. Дуже шкода, що ілюстрації книги «втратили кольори» у даному виданні. Повноту неймовірних робіт Ієроніма Босха та Пітера Брейгеля дослідниця намагалася передати словесно та підштовхнути читача до переосмислення стереотипного бачення, що, до слова, авторці вдалося добре.
Також в книзі спостерігається певна нерівномірність у подачі матеріалу, що відчувається в її неоднорідній стилістиці та впливає ритм читання. Місцями авторка вставляє недоречні «осучасненні» порівняння, несподівані жарти прямо посередині розділів, а сам науково-популярний текст втрачає свою наукову складову та більше нагадує виклад блогу. Іноді розповідь розривається декількома витримками з трактатів підряд, зустрічаються самоповторення, або дослідниця просто переказує джерела замість того, щоб аналізувати їх.
Проте, не зважаючи на деякі недоліки, книга історикині Стефанії Демчук «Доба постів і карнавалів» – це чудовий приклад якісного вітчизняного історичного нон-фікшну, якого дуже бракує українському читачеві. Ця «перша ластівка» науково-популярного викладу історії Середньовіччя, що являється уже не компілятивною, а справді дослідницькою та оригінальною роботою, робить важливий внесок в освіченість та обізнаність зацікавлених читачів. Мотивує інших дослідників повірити у важливість їхньої праці, яка не має залишатися у зашкарублих рамках університетських видань, а стане дійсно світлом у «світі повному демонів».