Автор продовжує історію Денні, але з тих страшних часів пройшло багато часу і здається він дуже змінився. Те що лякало його в батьку, частково взяло верх над ним, але він бореться, намагаєтсья змінитися.
А ще автор знайомить нас із новою героїнею, дівчинкою Аброю, яка з раннього дитинства проявляла надзвичайні здібності і лякала своїх батьків. І саме через їх страх і нерозуміння, вона стала приховувати це.
Завдяки своєму сяйву, що є куди більшим, аніж було у Денні, Абра натрапила на Денні, хоча й перебувала за тисячі кілометрів від нього. Це і стало рятівним кругом для дівчинки, коли зграя енергетичних вампірів вирішила оголосити полювання на неї.
Тож в цій книзі ми отримуємо ще більше жахливого, багато крові, вбивства і те страшне що коїли вампіри, що так налякало і водночас дало сили Абрі, щоб боротися із тим злом.
А наш Денні отримує свій другий шанс і здається отримує дещо більше, чого йому так не вистачало усі ті роки, коли він залишився сам в цьому світі.
Це було захопливо і цікаво. А ще я б сказала що ця книга частоково і про прийняття себе. Вона по своєму цікава, досить емоційна і традиційно містична, як і багато інших історій автора. Та і завершується вона там, де все почалося..
Як і з "Сяйвом", "Доктор Сон" я прочитав вже після фільму. Юен Макгрегор один з тих акторів, які і не входять в мій топ улюблених (тих, кого відразу згадуєш), але які мають таку харизму, що завжди радієш, коли він є в фільмі (та ще й з бородою - це взагалі ікона). І тому, при читанні картинка змальовувала здебільшого кіношні образи.
Скажу відразу, фільм мені сподобався дуже! Прям кайфував при перегляді. Але і при прочитанні книги я теж отримував задоволення, хоча закінчення в обох взагалі різні. Зрозуміло, що фільм відштовхувався від "Сяйва" Кубрика, тому творці і зробили все по іншому в кінці. І це не викликає обурення, це сприймаєш як належне і як щось доречне.
Книга має більший уклон на тематику клубу АА (анонімних алкоголіків) та впливу алкоголю та спадковості на особистість, яка хоче втекти від минулого. "Доктор Сон" просякнутий цим, в фільмі це просто частина сюжету, в яку надто не залазили. В дечому фінал фільму мені сподобався більше, ніж в книзі (він більш епічний).
"Доктор Сон", як на мене, не така страшна і шокуюча книга, як "Сяйво". Вона, скоріше, більш приземлена і бере за душу, тому що ти співчуваєш герою, який страждає не від чогось надзвичайного, а від звичайного алкоголізму (що якраз і є злом більшим, ніж якісь "вампіри"). І мені здається, що це продовження дуже доречне, не знаю чому досить багато людей вважають його зайвим.
І вкотре ловлю кайф від міліонів маленьких деталей, якими нашпигована ця книга (маю на увазі примітки).