Читати було цікаво, але не так, щоб хотілося ковтати сторінки одну за одною. Це радше повільне, густе занурення у важку жіночу долю, де кожна деталь пронизана напругою і відчуттям, що ось-ось щось зламається. Долорес, дуже яскрава – сильна, вперта, без пафосу, справжня. За нею хочеться спостерігати, навіть коли сам сюжет майже не рухається вперед.
Якщо ви шукаєте атмосферний трилер, який більше про людей, ніж про події, про людей з їхніми емоціями та внутрішніми конфліктами, тоді ця книга зайде на всі сто. А от якщо хочеться класичної інтриги Кінга, містики чи динаміки, як у 11.22.63 чи Воно, то Долорес може бути надто тихою і надто психологічною
⠀
Уже з назви можна здогадатися, що в цій книзі буде йтися саме про Долорес Клейборн. На острові Літл-Тол у штаті Мен всі вважають її вбивцею власного чоловіка та своєї роботодавиці Віри Донован. Та чи справді вона винна? Адже і поліція не змогла довести, що це вона вбила чоловіка, списавши все на нещасний випадок.
⠀
Але приходить час і Долорес вирішує розповісти всю свою історію: від початку й до кінця. Без прикрас. Тільки правда, якою б вона не була.
⠀
У цій книзі Кінга немає містики, але монстри є. І знову ними є саме люди! Ніхто не знає, що відбувається за зачиненими дверима родин, а за ними можуть коїтися справді страшні речі, і живі люди, подеколи страшніші за монстрів. Такою і є ця книга.
⠀
Оповідь ведеться від обличчя Долорес і вона розмовляє щось типу суржиком, тож на початку читати було складнувато й це трішки гальмувало темп, але згодом до цього стилю звикаєш і сюжет починає набирати обертів, що вже просто не звертаєш увагу на дивні слова, чи незвичну їхню вимову. До того ж такий стиль ніби ще більше передає характер Долорес і розповідає читачу, якою насправді вона була. Кінг уміє створювати справді живих, справжніх, емоційних персонажів. Таких, яким віриш, яким співчуваєш. Такою і є Долорес. Справжньою.
⠀
На початку сюжет не дуже динамічний. Долорес просто розповідає про своє життя, не про вбивства, і ніби читаєш звичайну хроніку, але згодом динаміка та інтрига додається. І мені сподобалось, як Кінг цього досягнув, адже ми вже знаємо, кого вбили і як, але не знаємо, чи справді це зробила Долорес і не знаємо, чому вона це зробила, якщо це таки вона. От на цьому й тримається оповідь.
⠀
Ця книга для мене була книгою-сповіддю, адже героїня розповідала правду про своє життя. Водночас у ній автор зумів зобразити сильну головну героїню та висвітлив важливі теми: домашнє насильство, алкоголізм та інші залежності, нерівноправність жінок та чоловіків (події відбувається в 1965 році і тоді це питання було ще гострішим).
⠀
Це була хороша книга. Загалом цікава, хоч і не найкраща в Кінга з тих, які я вже читала.
1) Нестандартна форма оповідання
Роман написаний у формі монологу головної героїні, що дозволяє побачити історію очима самої Долорес, а також поринути у її світ і краще зрозуміти ті мотиви, що нею рухали.
2) Глибокий психологізм
Кінг відомий своїм вмінням розкрити психологію своїх персонажів, і "Долорес Клейборн" не є винятком. Це яскравий жіночий персонаж у його творчості, психологія якого розкривається дуже глибоко та багатогранно. Він зображує Долорес суперечливою натурою, що поєднує зовнішню силу та внутрішню крихкість. З одного боку, вона – незалежна та вольова жінка, загартована життям. Але при цьому має вразливість і здатність на самопожертву заради близьких.
3) Вічна суперечка добра і зла
Книга змушує задуматися про питання справедливості, моралі, жертовності та самовідданості, про те, наскільки людина готова піти, щоб захистити своїх близьких. І тут письменник не дає однозначних відповідей, а спонукає до самостійного осмислення морально-етичних проблем.
Зрештою, "Долорес Клейборн" - це книга, яка не тільки захоплює своїм сюжетом, а й змушує задуматися над багатьма важливими аспектами людського життя.
Рекомендую прочитати цей твір поціновувачам справжньої глибокої психологічної прози, яка залишає по собі сильне враження.
А тепер ця жінка мертва, і всі підозри падають на Долорес.
І так сидячи у відділку Долорес розповідає слідчим про все своє життя. Як їй працювалось у Віри, як її звинувачували у вбивстві її чоловіка і як їй жилося по тому.
І тут знову ще одна смерть.
Вся книга це якраз розповідь- сповідь Долорес Клейборн.
Що я можу сказати по книзі, мені вона сподобалася. Оця неспішна оповідь. Хоча в деяких моментах все таки була напруга. А ще автор так класно прописує почуття жінок, ніби він сидить у них в голові.
А окремо хочу написати по діалекту в книзі.
Я як починала читати, мені було не звично його чути в книзі.
Бо саме тут де я живу, цей діалект застосовують в побуті старші люди.
Оці: "А я, а я", "Вогирки", "Виділа" і багато чого іншого.
А ще деталізація, автор так класно описує кожну дрібничку, що ти все це промальовуєш, в себе в голові.
Взагалі я різні описи не дуже люблю, а тут читала і не було навіть маленького бажання перескочити абзац, другий.
Тож книга для мене була супер.