Відгуки і рецензії читачів
11.12.2025
І знову історія про Аушвіц і цього разу її розповідає наймолодша дитина, що вижила в Аушвіці, Това. Вона всього лише на рік старша за Другу світову, тож вона не знала що таке дитинство, але знала як бути непомітною і вести себе так, щоб її не було вбито німцями.
Крок за кроком Това розповідає про прихід війни та німців у життя її сім'ї, країни, щось із своїх спогадів, але більшість із свідчень батька, розповідей матері та інших родичів, адже їй було всього 2-3 роки. З кожною сторінкою все більше спогадів самої Тови, а батькові свідчення доповняють їх, підтверджують.
Важко сказати чому вірити а чому ні, інколи сама авторка не певна у своїх спогадах, але вона передає те, що відчувала та маленька дівчинка, її відчуття, емоцій, бачення того страшного світу. Читати і розуміти що це бачила і запам'ятала така маленька дитина, страшно.
Надто багато всього випало на долю цієї дитини. Вона бачила смерть родичів та чужих людей, перебувала в місцях, де і дорослі не витримували, не виживали. Това була надто дорослою на свої руки, надто великий та страшний життєвий досвід за її плечима.
Авторка розповідає про все що відбувалося під час війни, в гето та таборах (так, вона була не в одному таборі), момент втечі, визволення, а також життя після, котре також було не простим. Коли ти позбавлена власного дому, бажання віднайти новий дім заповнює все тіло та думки, а спроби бувають не вдалими. Шлях до власного дому може бути тернистим, але винагорода того вартує.
Незважаючи ні на що, Това зберегла любов і тепло в своєму серці, віру та надію на майбутнє, адже батьки були поруч і були її підтримкою, опорою, навіть коли вони мало що могли вдіяти.
Читала і відчувала дуже збурені емоції, де зневіра і віра ішли поряд, впереміну одна одній. Тут важко добрати потрібні слова, але точно можу сказати що ця історія варта уваги. Вона вражає та шокує місцями, але розуміння що її розповідає та, що вижили в Аушвіці викликає особливий трепет.
Крок за кроком Това розповідає про прихід війни та німців у життя її сім'ї, країни, щось із своїх спогадів, але більшість із свідчень батька, розповідей матері та інших родичів, адже їй було всього 2-3 роки. З кожною сторінкою все більше спогадів самої Тови, а батькові свідчення доповняють їх, підтверджують.
Важко сказати чому вірити а чому ні, інколи сама авторка не певна у своїх спогадах, але вона передає те, що відчувала та маленька дівчинка, її відчуття, емоцій, бачення того страшного світу. Читати і розуміти що це бачила і запам'ятала така маленька дитина, страшно.
Надто багато всього випало на долю цієї дитини. Вона бачила смерть родичів та чужих людей, перебувала в місцях, де і дорослі не витримували, не виживали. Това була надто дорослою на свої руки, надто великий та страшний життєвий досвід за її плечима.
Авторка розповідає про все що відбувалося під час війни, в гето та таборах (так, вона була не в одному таборі), момент втечі, визволення, а також життя після, котре також було не простим. Коли ти позбавлена власного дому, бажання віднайти новий дім заповнює все тіло та думки, а спроби бувають не вдалими. Шлях до власного дому може бути тернистим, але винагорода того вартує.
Незважаючи ні на що, Това зберегла любов і тепло в своєму серці, віру та надію на майбутнє, адже батьки були поруч і були її підтримкою, опорою, навіть коли вони мало що могли вдіяти.
Читала і відчувала дуже збурені емоції, де зневіра і віра ішли поряд, впереміну одна одній. Тут важко добрати потрібні слова, але точно можу сказати що ця історія варта уваги. Вона вражає та шокує місцями, але розуміння що її розповідає та, що вижили в Аушвіці викликає особливий трепет.