Відгуки і рецензії читачів
21.11.2025
Таки не надурили люди, коли радили прочитати цей роман! Суцільний захват, який тримав мене три вечори з головними героями! Три вечори я неначе йшов поруч з ними, розділяв їхні страждання та моменти радості*-*
До цього ще додалась власна біль в ногах, тому атмосферність взагалі зашкалювала xD Згадалась навіть напівзабута моя хода, правда лише на 25 кілометрів, але вночі і в босоніжках. Коли зіставляєш свій досвід та досвід дійових осіб, то стає ще більш страшно від усвідомлення їхнього фізичного і насамперед - психологічного стану.
Так, тут багато психології, але до чого вона круто прописана*-* Цей роман по суті є першим у Стівена Кінга, просто виданий пізніше, але ж як він захоплює...
До прочитання "Довгої ходи" в мене пробігала думка, на скільки автор зробить сюжет цікавим, але тут все як треба, все дозовано, без перебільшення зі спогадами та сайд-сторіз. І навіть декількох слів про історію тієї реальності, в якій живуть головні герої виявилось досить. Вона не так і важлива.
"Довга хода" потужно запускає мозок на обмірковування того, що тільки но прочитав, при всій простоті задумки. Захват, суцільний захват!
Дуже раджу цей твір, воно того варте! Рекомендую як любителям творчості Кінга, так і просто поціновувачам гарних книжок! (І так, тут нема привидів-монстрів як хтось недавно питав. Проте є люди і самі розумієте, що є гіршим)
До цього ще додалась власна біль в ногах, тому атмосферність взагалі зашкалювала xD Згадалась навіть напівзабута моя хода, правда лише на 25 кілометрів, але вночі і в босоніжках. Коли зіставляєш свій досвід та досвід дійових осіб, то стає ще більш страшно від усвідомлення їхнього фізичного і насамперед - психологічного стану.
Так, тут багато психології, але до чого вона круто прописана*-* Цей роман по суті є першим у Стівена Кінга, просто виданий пізніше, але ж як він захоплює...
До прочитання "Довгої ходи" в мене пробігала думка, на скільки автор зробить сюжет цікавим, але тут все як треба, все дозовано, без перебільшення зі спогадами та сайд-сторіз. І навіть декількох слів про історію тієї реальності, в якій живуть головні герої виявилось досить. Вона не так і важлива.
"Довга хода" потужно запускає мозок на обмірковування того, що тільки но прочитав, при всій простоті задумки. Захват, суцільний захват!
Дуже раджу цей твір, воно того варте! Рекомендую як любителям творчості Кінга, так і просто поціновувачам гарних книжок! (І так, тут нема привидів-монстрів як хтось недавно питав. Проте є люди і самі розумієте, що є гіршим)
16.10.2025
Це було …. нудно, передбачувано, незрозуміло. Я покладала на цю книгу великі надії, але отримала не те, що чекала(
«Довга хода» - це книга, про купу дітей, яких вбивають в антиутопічній Америці найближчого майбутнього.
Спочатку було цікаво, адже в книзі багато філософських роздумів про життя, смерть, кохання, тощо. Вони подані через розмови, які ведуть Ходаки. Але з часом, стає нудно читати, як автор описує біль в 100-й спосіб.
Я не змогла повністю проникнутися героями і співчувати їм, адже мене жахало те, що 90% учасників беруть участь у ході - не маючи на те жодної мотивації. Вони навіть самим собі не можуть відповісти, навіщо це роблять. А ще, сотні тисяч таких самих дітей, без мотивації очікують, щоб їх обрали для цьогорічної участі в ході.
Також в книзі була дивна, а місцями навіть мерзенна зосередженість на сексі. Я розумію, що це хлопчики-підлітки, але це було настільки недоречно, що я постійно хотіла закрити книгу в цей момент. (Хто говорить, що в четвертому крилі багато недоречних думок гг про секс - то ви просто не читали довгої ходи)
Вибачте фанати Кінга, але не сподобались( Надіюсь, Мізері та Керрі виправлять ситуацію, в інакшому випадку - буду завʼязувати з Кінгом.
«Довга хода» - це книга, про купу дітей, яких вбивають в антиутопічній Америці найближчого майбутнього.
Спочатку було цікаво, адже в книзі багато філософських роздумів про життя, смерть, кохання, тощо. Вони подані через розмови, які ведуть Ходаки. Але з часом, стає нудно читати, як автор описує біль в 100-й спосіб.
Я не змогла повністю проникнутися героями і співчувати їм, адже мене жахало те, що 90% учасників беруть участь у ході - не маючи на те жодної мотивації. Вони навіть самим собі не можуть відповісти, навіщо це роблять. А ще, сотні тисяч таких самих дітей, без мотивації очікують, щоб їх обрали для цьогорічної участі в ході.
Також в книзі була дивна, а місцями навіть мерзенна зосередженість на сексі. Я розумію, що це хлопчики-підлітки, але це було настільки недоречно, що я постійно хотіла закрити книгу в цей момент. (Хто говорить, що в четвертому крилі багато недоречних думок гг про секс - то ви просто не читали довгої ходи)
Вибачте фанати Кінга, але не сподобались( Надіюсь, Мізері та Керрі виправлять ситуацію, в інакшому випадку - буду завʼязувати з Кінгом.
11.08.2025
Це той випадок, коли здається, що анотація вже розкрила все, але напруга від цього тільки зростає. Адже кожної миті чекаєш — ось зараз хтось отримає свою кулю.
Справжній магнетизм книги не у фіналі, а в самій дорозі: у розмовах і внутрішніх монологах героїв, у поступовому розкритті їхніх страхів, надій і минулого.
Читати «Довгу ходу» — як крокувати поруч із учасниками. Дихати їхнім гарячим повітрям. Чути, як серце б’ється не тільки від втоми, а й від страху.
Дивовижно, але книга тримає рівний ритм від початку й до останньої сторінки — як та сама хода, монотонна й без зупинок. І при цьому інтерес не згасає ні на мить.
Це історія не про перемогу. Це історія про вибір героїв. Про психологічну витривалість, про ціну, яку платиш за те, щоб лишитися останнім.
Книга ставить десятки запитань і не дає готових відповідей. Читаючи, ловиш себе на тому, що обдумуєш: про що ж насправді ця історія? І розумієш — повертатимешся до неї думками ще довго.
Кінцівка мене розчарувала, але це не зіпусувало загальне враження від книги. Можливо саме такий кінець змусив мене ще більше замислюватись над сенсами історії.
Справжній магнетизм книги не у фіналі, а в самій дорозі: у розмовах і внутрішніх монологах героїв, у поступовому розкритті їхніх страхів, надій і минулого.
Читати «Довгу ходу» — як крокувати поруч із учасниками. Дихати їхнім гарячим повітрям. Чути, як серце б’ється не тільки від втоми, а й від страху.
Дивовижно, але книга тримає рівний ритм від початку й до останньої сторінки — як та сама хода, монотонна й без зупинок. І при цьому інтерес не згасає ні на мить.
Це історія не про перемогу. Це історія про вибір героїв. Про психологічну витривалість, про ціну, яку платиш за те, щоб лишитися останнім.
Книга ставить десятки запитань і не дає готових відповідей. Читаючи, ловиш себе на тому, що обдумуєш: про що ж насправді ця історія? І розумієш — повертатимешся до неї думками ще довго.
Кінцівка мене розчарувала, але це не зіпусувало загальне враження від книги. Можливо саме такий кінець змусив мене ще більше замислюватись над сенсами історії.
22.11.2024
Я проголошую цьогорічну Довгу Ходу завершеною. Леді й джентльмени - громадяни - вітайте переможця!"
Написані ранні (2 з перших 4) книги Кінга під псевдонімом Бакмена, книгознавці відносять більше до жанру антиутопій ніж до класичних горорів.
На відміну від класичного Кінга, який повільно погружає читача в сюжет, його альтер его Бакмен, відразу занурює в події. Кілька сторінок, і от ми уже на старті Довгої ходи.
Що не сподобалось, так це майже нульова інформація, про світ цієї антиутопії, в книзі можна знайти лише кілька натяків, які в принципі не пояснюють майже нічого:
"У старі часи, ще до Зміни і Загонів, коли ще були мільйонери, вони створювали фундації, будували бібліотеки, і усяку таку хорошу фігню. Кожен хоче собі якийсь бастіон проти смертності".
Є ще момент коли згадується в останні дні війни бомбардування німцями східного узбережжя Америки, а також що в 53 році губернатор штату Мен, який вітав ходу, власноруч захопив німецький ядерний військовий об'єкт в Сантьяго. Більше невідомо нічого. Можливо з цих фактів можна зробити гіпотезу, що ІІ СВ тривала в цій антиутопії до середини 50-х років, і ще більш географічно, з неодноразовим використанням ядерної зброї аж до так званої Зміни, про яку нічого не відомо. Створення Загонів, напевно, це щось типу наслідків закінчення війни та поступової мілітаризації суспільства. Видається Америка тих часів, тоталітарною, мілітаризованою та консервативною (закритою для зовнішнього світу).
Але це в біса ніяк не пояснює цю смертельну гру в Довгу ходу. Чому молодь добровільно подає заявки, щоб прийняти участь в такій грі де зі 100 учасників залишиться 1? По історіям учасників, усі вони більш-менш адекватні, живуть не в розкоші, але й не бідують, немають потреби ризикувати, щоб виграти гроші для чогось конкретного, чи порятунку близької їм людини. І це найбільший мінус книги. Коли наприклад в Дорозі Кормака Маккарті не так важливо, що відбулось зі світом, то тут ось таке нерозкриття що відбулось у світі, знецінює довгу ходу та її учасників.
Сам процес довгої ходи сподобався. Це боротьба людини над фізичними та психологічними гранями своєї сутності. Було цікаво спостерігати за ходою та її учасниками. Почути їх історії. Це плюс для цієї книги.
Та фінал, як на мене, передбачувальний, іншого не могло бути. Що мені не видається правдоподібним. Я б відніс до мінусів книги.
Буде цікава фанам альтернативної історії, антиутопій, та психологічних триллерів. Знову ж таким можу помилятись.
Написані ранні (2 з перших 4) книги Кінга під псевдонімом Бакмена, книгознавці відносять більше до жанру антиутопій ніж до класичних горорів.
На відміну від класичного Кінга, який повільно погружає читача в сюжет, його альтер его Бакмен, відразу занурює в події. Кілька сторінок, і от ми уже на старті Довгої ходи.
Що не сподобалось, так це майже нульова інформація, про світ цієї антиутопії, в книзі можна знайти лише кілька натяків, які в принципі не пояснюють майже нічого:
"У старі часи, ще до Зміни і Загонів, коли ще були мільйонери, вони створювали фундації, будували бібліотеки, і усяку таку хорошу фігню. Кожен хоче собі якийсь бастіон проти смертності".
Є ще момент коли згадується в останні дні війни бомбардування німцями східного узбережжя Америки, а також що в 53 році губернатор штату Мен, який вітав ходу, власноруч захопив німецький ядерний військовий об'єкт в Сантьяго. Більше невідомо нічого. Можливо з цих фактів можна зробити гіпотезу, що ІІ СВ тривала в цій антиутопії до середини 50-х років, і ще більш географічно, з неодноразовим використанням ядерної зброї аж до так званої Зміни, про яку нічого не відомо. Створення Загонів, напевно, це щось типу наслідків закінчення війни та поступової мілітаризації суспільства. Видається Америка тих часів, тоталітарною, мілітаризованою та консервативною (закритою для зовнішнього світу).
Але це в біса ніяк не пояснює цю смертельну гру в Довгу ходу. Чому молодь добровільно подає заявки, щоб прийняти участь в такій грі де зі 100 учасників залишиться 1? По історіям учасників, усі вони більш-менш адекватні, живуть не в розкоші, але й не бідують, немають потреби ризикувати, щоб виграти гроші для чогось конкретного, чи порятунку близької їм людини. І це найбільший мінус книги. Коли наприклад в Дорозі Кормака Маккарті не так важливо, що відбулось зі світом, то тут ось таке нерозкриття що відбулось у світі, знецінює довгу ходу та її учасників.
Сам процес довгої ходи сподобався. Це боротьба людини над фізичними та психологічними гранями своєї сутності. Було цікаво спостерігати за ходою та її учасниками. Почути їх історії. Це плюс для цієї книги.
Та фінал, як на мене, передбачувальний, іншого не могло бути. Що мені не видається правдоподібним. Я б відніс до мінусів книги.
Буде цікава фанам альтернативної історії, антиутопій, та психологічних триллерів. Знову ж таким можу помилятись.
07.11.2024
Це була одна з перших книг, які познайомили мене з творчістю Короля Жахів.
І ця історія лякає і вводить в ступор, але і дає задуматися над божевільністю світу в намаганні розважити публіку та відволікти від того, що уряд привів країну в стан руїни.
Це антиутопія, яка розповідає про світ, в якому існує гра.
Кожного року сто підлітків подають заявки на участь в даній грі. Участь повністю добровільна, кожен розуміє що на нього очікує. Але життя в цьому світі дуже складне, а виграш дає можливість це життя полегшити.
Тому головний герой, бажаючи виграти немалу суму коштів для своєї сім’є, подає заявку. І його обирають.
Але хлопець навіть не міг уявити, що на нього чекає. На практиці все виявилося не таким, як по телевізору.
Починається все у дусі підбадьорювання. Глядачі, які стоять обабіч дороги, постійно підтримують своїх улюбленців.
Сто підлітків мають пройти досить довгий відрізок дороги, і ця хода має певні правила.
Якщо ти зупинишся – тебе вб’ють, якщо ти надовго присядеш – тебе вб’ють, якщо ти заснеш – тебе вб’ють.
Переможець лише один.
Але це безжальна історія, в якій немає переможців.
Історія нагадує смертельну ходу під час Другої Світової війни, у яку нацисти пустили євреїв та інших полонених, тікаючи від армії супротивника.
Після прочитання книги, залишається багато питань. Але на ці питання кожен має знайти свої відповіді.
І ця історія лякає і вводить в ступор, але і дає задуматися над божевільністю світу в намаганні розважити публіку та відволікти від того, що уряд привів країну в стан руїни.
Це антиутопія, яка розповідає про світ, в якому існує гра.
Кожного року сто підлітків подають заявки на участь в даній грі. Участь повністю добровільна, кожен розуміє що на нього очікує. Але життя в цьому світі дуже складне, а виграш дає можливість це життя полегшити.
Тому головний герой, бажаючи виграти немалу суму коштів для своєї сім’є, подає заявку. І його обирають.
Але хлопець навіть не міг уявити, що на нього чекає. На практиці все виявилося не таким, як по телевізору.
Починається все у дусі підбадьорювання. Глядачі, які стоять обабіч дороги, постійно підтримують своїх улюбленців.
Сто підлітків мають пройти досить довгий відрізок дороги, і ця хода має певні правила.
Якщо ти зупинишся – тебе вб’ють, якщо ти надовго присядеш – тебе вб’ють, якщо ти заснеш – тебе вб’ють.
Переможець лише один.
Але це безжальна історія, в якій немає переможців.
Історія нагадує смертельну ходу під час Другої Світової війни, у яку нацисти пустили євреїв та інших полонених, тікаючи від армії супротивника.
Після прочитання книги, залишається багато питань. Але на ці питання кожен має знайти свої відповіді.