Довга Хода

Я проголошую цьогорічну Довгу Ходу завершеною. Леді й джентльмени - громадяни - вітайте переможця!"

Написані ранні (2 з перших 4) книги Кінга під псевдонімом Бакмена, книгознавці відносять більше до жанру антиутопій ніж до класичних горорів.

На відміну від класичного Кінга, який повільно погружає читача в сюжет, його альтер его Бакмен, відразу занурює в події. Кілька сторінок, і от ми уже на старті Довгої ходи.
Що не сподобалось, так це майже нульова інформація, про світ цієї антиутопії, в книзі можна знайти лише кілька натяків, які в принципі не пояснюють майже нічого:

"У старі часи, ще до Зміни і Загонів, коли ще були мільйонери, вони створювали фундації, будували бібліотеки, і усяку таку хорошу фігню. Кожен хоче собі якийсь бастіон проти смертності".

Є ще момент коли згадується в останні дні війни бомбардування німцями східного узбережжя Америки, а також що в 53 році губернатор штату Мен, який вітав ходу, власноруч захопив німецький ядерний військовий об'єкт в Сантьяго. Більше невідомо нічого. Можливо з цих фактів можна зробити гіпотезу, що ІІ СВ тривала в цій антиутопії до середини 50-х років, і ще більш географічно, з неодноразовим використанням ядерної зброї аж до так званої Зміни, про яку нічого не відомо. Створення Загонів, напевно, це щось типу наслідків закінчення війни та поступової мілітаризації суспільства. Видається Америка тих часів, тоталітарною, мілітаризованою та консервативною (закритою для зовнішнього світу).
Але це в біса ніяк не пояснює цю смертельну гру в Довгу ходу. Чому молодь добровільно подає заявки, щоб прийняти участь в такій грі де зі 100 учасників залишиться 1? По історіям учасників, усі вони більш-менш адекватні, живуть не в розкоші, але й не бідують, немають потреби ризикувати, щоб виграти гроші для чогось конкретного, чи порятунку близької їм людини. І це найбільший мінус книги. Коли наприклад в Дорозі Кормака Маккарті не так важливо, що відбулось зі світом, то тут ось таке нерозкриття що відбулось у світі, знецінює довгу ходу та її учасників.

Сам процес довгої ходи сподобався. Це боротьба людини над фізичними та психологічними гранями своєї сутності. Було цікаво спостерігати за ходою та її учасниками. Почути їх історії. Це плюс для цієї книги.

Та фінал, як на мене, передбачувальний, іншого не могло бути. Що мені не видається правдоподібним. Я б відніс до мінусів книги.

Буде цікава фанам альтернативної історії, антиутопій, та психологічних триллерів. Знову ж таким можу помилятись.

Це була одна з перших книг, які познайомили мене з творчістю Короля Жахів.
І ця історія лякає і вводить в ступор, але і дає задуматися над божевільністю світу в намаганні розважити публіку та відволікти від того, що уряд привів країну в стан руїни.
Це антиутопія, яка розповідає про світ, в якому існує гра.
Кожного року сто підлітків подають заявки на участь в даній грі. Участь повністю добровільна, кожен розуміє що на нього очікує. Але життя в цьому світі дуже складне, а виграш дає можливість це життя полегшити.
Тому головний герой, бажаючи виграти немалу суму коштів для своєї сім’є, подає заявку. І його обирають.
Але хлопець навіть не міг уявити, що на нього чекає. На практиці все виявилося не таким, як по телевізору.
Починається все у дусі підбадьорювання. Глядачі, які стоять обабіч дороги, постійно підтримують своїх улюбленців.
Сто підлітків мають пройти досить довгий відрізок дороги, і ця хода має певні правила.
Якщо ти зупинишся – тебе вб’ють, якщо ти надовго присядеш – тебе вб’ють, якщо ти заснеш – тебе вб’ють.
Переможець лише один.
Але це безжальна історія, в якій немає переможців.

Історія нагадує смертельну ходу під час Другої Світової війни, у яку нацисти пустили євреїв та інших полонених, тікаючи від армії супротивника.

Після прочитання книги, залишається багато питань. Але на ці питання кожен має знайти свої відповіді.