Драбина

Після великого успіху, який здобула перша книга Євгенії Кузнєцової «Спитайте в Мієчки», мені захотілось продовжити знайомство з авторкою. Хоч історія була тепла й атмосферна, але викликала в мене чимало питань. Тож я розраховувала, що в наступній книзі авторка покажеться у всій красі. Однак питань стало ще більше.

Незмінною лишається легка і технічно хороша манера письма. Авторка обрала актуальну і зрозумілу для всіх тему: побут і стосунки між людьми, що вимушено живуть разом, тікаючи від війни.

Головний герой – Толік, успішний айтівець, що давно переїхав до Іспанії і нарешті купив тут власний будинок. Він облаштував його на свій смак: в мінімалістичному стилі, з ігровими автоматами в підвалі, кавоваркою. Однак його вивірений спосіб життя обривається, коли в Україні починається війна і до нього з’їжджаються родичі.
Ситуація точно знайома багатьом, бо нагадує власний пережитий досвід.

Це дуже різні люди, різного віку і світогляду, тож співжиття в одному будинку приводить до багатьох доволі комічних побутових ситуацій. Власне, на цьому все. Бо якогось розвитку персонажів я не помітила.
Далі головні герої починають ходити на якісь вечірки, де вигулькують «хароші руські», але вони настільки карикатурні й стереотипні, що ні про яку проблемитику мова навіть і не йде. Не до кінця зрозумілі і митарства головного героя: його кидає, як листок на вітрі. Він не може ні відстояти особисті кордони, ні розібратись у стосунках із дівчатами. Фінал взагалі все тільки сплутав.

Читаю протилежні відгуки на книгу і переконуюсь, що вона – для поверхового читання, без високих очікувань і занурення в тему.

У Драбині читач знайомиться із родиною, яка приїхала до Толіка через початок повномасштабної війни.
Ми бачимо, як відголоски війни впливають на кожного члена родини. Дійові особи активно стежать за зменшенням русскіх. Разом з тим сонячна Іспанія не може захистити від новин, які ятрять душу. Провина вцілілого впливає на внутрішні переживання героїв. Війна - окупація, прильоти, загиблі мирні і військові.

Авторка цікаво показує вечерю, під час якої збирають гроші для українців. Але зачіпає те, що там з'являються "харошиє русскіє", які втекли від війни. Їх поява викликає спротив і внутрішню агресію героїв, і це цілком зрозуміло. Кожен представник країни-агресора є маркером її культури.
Пропозиція розділити зібрані кошти між українцями і рускіми показує нерозуміння Європи суті війни.

Толік неспроста ставить драбину, щоб потрапити в свою кімнату і нікого з родичів не бачити при цьому. Чоловік в силу свого темпераменту важко переживає збільшення кількості людей, які живуть у щойно купленому домі. Всі його сподівання на омріяне життя розсипаються на друзки з появою родичів на порозі. Він часто себе картає за те, що боїться іти воювати і не являється справжнім чоловіком.

Родина робить часом незрозумілі дії, як наприклад, садіння помідорів у фонтані, для того, щоб триматися морально.

Під час прочитання на мене находили спогади, як я з родиною жила у родичів у селі, Як спільний побут вимушених переселенців вплинув на подальші стосунки. Так і Драбина описує той досвід, який багато хто пережив. І ніщо не радує, коли у рідній стороні іде війна.

Драбина - книга про надію, вона показує, що дії допомагають вплинути на стан речей і не поїхати кукухою.