Відгуки і рецензії читачів
21.02.2025
Я багато разів поривалася купити якусь книгу Євгенії Кузнєцової, адже вони стали досить популярними. Думала, що колись придбаю аудіоверсію одного роману в додатку «Абук» і нарешті дізнаюся, чому вони так подобаються читачам. Але сталося так, що я купила паперову версію книги «Драбина» та прочитала її за три вечори.
«Драбина» ― хороша книга. Роман, з яким можна увечері відпочити, зануритися в хаос сімейних відносин та згадати перші місяці війни. У кожного, мабуть, є подібні родичі та спогади про дні, проведені на сайтах новин. Кожен з нас трохи Толік. У кожного є подібні проблеми. Кожному болить війна, безсилля та людське горе.
Я розумію персонажів, але мені не вистачило розповіді про їхній розвиток, становлення поглядів (якось це по-книжному звучить). Усього за кілька сторінок Толік з чоловіка, який усього боїться, раптом перетворився на сильного й мужнього, готового вирушити з дівчиною, з якою навіть нечасто розмовляв, у країну, де тривають бойові дії. Це що ж на нього так вплинуло!? Чомусь хочеться більшої глибини, серйозності, хоча роман і обрали книгою 2024 року в номінації «Художня література» за версією ВВС.
Отже, книга цікава, трохи кумедна, про справжніх українців з їхніми проблемами та стереотипами, але я очікувала більшого.
P.S. Прочитавши книгу, я нарешті дізналася, чому в неї така назва. Це дуже прикольна метафора від авторки.
«Драбина» ― хороша книга. Роман, з яким можна увечері відпочити, зануритися в хаос сімейних відносин та згадати перші місяці війни. У кожного, мабуть, є подібні родичі та спогади про дні, проведені на сайтах новин. Кожен з нас трохи Толік. У кожного є подібні проблеми. Кожному болить війна, безсилля та людське горе.
Я розумію персонажів, але мені не вистачило розповіді про їхній розвиток, становлення поглядів (якось це по-книжному звучить). Усього за кілька сторінок Толік з чоловіка, який усього боїться, раптом перетворився на сильного й мужнього, готового вирушити з дівчиною, з якою навіть нечасто розмовляв, у країну, де тривають бойові дії. Це що ж на нього так вплинуло!? Чомусь хочеться більшої глибини, серйозності, хоча роман і обрали книгою 2024 року в номінації «Художня література» за версією ВВС.
Отже, книга цікава, трохи кумедна, про справжніх українців з їхніми проблемами та стереотипами, але я очікувала більшого.
P.S. Прочитавши книгу, я нарешті дізналася, чому в неї така назва. Це дуже прикольна метафора від авторки.
23.09.2024
Читав різні відгуки про цей роман, але враховуючи що «Спитайте Мієчку» мені сподобався- вирішив придбати й цю книгу.
Прочитав за вечір - легко, з гумором і правдиво. Суцільне задоволення!
Як варіант легкого проведення часу саме то!
ПС: не очікуйте глибини просто варто розслабитися та отримати задоволення!
Прочитав за вечір - легко, з гумором і правдиво. Суцільне задоволення!
Як варіант легкого проведення часу саме то!
ПС: не очікуйте глибини просто варто розслабитися та отримати задоволення!
17.09.2024
Книга розповідає про непрості будні Толіка, який нарешті влаштував своє життя за дві тисячі кілометрів від надокучливих родичів.
Але сталося повномасштабне вторгнення, і чоловік вивозить цих самих родичів в безпечне місце - у свій новий будинок закордон, який він ще не встиг перетворити на свій ідеальний острівець спокою та умиротворення.
І от саме про те, як родичі з України сколихнули життя Толіка, який так вдало налаштував своє життя в Іспанії, а тепер змушений уживатися з людьми, які викликають у ньому не зовсім радісні спогади з минулого.
З однієї сторони, книга дуже актуальна, на часі.
Круто, що вона уже перекладена польською, фінською, македонською - щоб люди поза межами України могли читати зараз книги, які розповідають про російсько-українську війну.
Але, з другої сторони, ось ці стереотипи про українців, які виїхали в «цивілізований» світ - ну вже годі, будь ласка.
Книга непогана. Тут було багато кумедних моментів, але моментів, які мені особисто були неприємні - було більше.
Але сталося повномасштабне вторгнення, і чоловік вивозить цих самих родичів в безпечне місце - у свій новий будинок закордон, який він ще не встиг перетворити на свій ідеальний острівець спокою та умиротворення.
І от саме про те, як родичі з України сколихнули життя Толіка, який так вдало налаштував своє життя в Іспанії, а тепер змушений уживатися з людьми, які викликають у ньому не зовсім радісні спогади з минулого.
З однієї сторони, книга дуже актуальна, на часі.
Круто, що вона уже перекладена польською, фінською, македонською - щоб люди поза межами України могли читати зараз книги, які розповідають про російсько-українську війну.
Але, з другої сторони, ось ці стереотипи про українців, які виїхали в «цивілізований» світ - ну вже годі, будь ласка.
Книга непогана. Тут було багато кумедних моментів, але моментів, які мені особисто були неприємні - було більше.
16.07.2024
Книжка однозначно увійшла в мій особистий топ, отримала 10 із 10 і стала одною з кращих книг, які я прочитала в минулому році.
Але я бачила і багато негативних відгуків про цю книжку, і, напевно, можу їх зрозуміти, адже сюжет тут вторинний. Для мене було просто кайф читати цю книжку, бо мені сподобалася, як вона написана і гумор авторки неперевершений. Книга написана живою українською мовою і дуже легко читається.
Хоча і сюжет доволі цікавий - головний герой Толік все життя мріяв жити подалі від рідні, яка його бісить, він працює програмістом і вирішує купити дім мрії у Іспанії і перетворити його на мачо-хлопчачу-хіпсто хатину зі столом для пінгопонгу, гральними автоматом, проектором і телескопом на горищі. Але після початку повномасштабного вторгнення до свіжокупленого будинку приїжджає рідня Толіка, яка біжить від війни.
Сімейка токсична, звісно ніхто не поважає особисті кордони і по великому рахунку, їх всіх, разом з Толиком, добре було б відправити до психолога. Мама постійно готує, бігає за Толиком з котлетками і не розуміє, навіщо йому бігати зранку. А Толік, замість того, щоб відстоювати свої кордони і вирішувати проблеми словами через рот вирішує підставити до свого вікна драбину, щоб поменше пересікатися з ріднею. Для мене тут драбина - це образ втікання від проблем замість того, щоб їх вирішувати.
Тут є і рефлексії про перші місяці після початку повномасштабного вторгнення і про "хороших р#сіян" (які бісили дуже).
До речі, книга спочатку задумалась як історія про компанію друзів, які вирішили купити разом будинок і які уживаються між собою, але початок великої війни змінив сюжет (як мені здається, на краще).
Але я бачила і багато негативних відгуків про цю книжку, і, напевно, можу їх зрозуміти, адже сюжет тут вторинний. Для мене було просто кайф читати цю книжку, бо мені сподобалася, як вона написана і гумор авторки неперевершений. Книга написана живою українською мовою і дуже легко читається.
Хоча і сюжет доволі цікавий - головний герой Толік все життя мріяв жити подалі від рідні, яка його бісить, він працює програмістом і вирішує купити дім мрії у Іспанії і перетворити його на мачо-хлопчачу-хіпсто хатину зі столом для пінгопонгу, гральними автоматом, проектором і телескопом на горищі. Але після початку повномасштабного вторгнення до свіжокупленого будинку приїжджає рідня Толіка, яка біжить від війни.
Сімейка токсична, звісно ніхто не поважає особисті кордони і по великому рахунку, їх всіх, разом з Толиком, добре було б відправити до психолога. Мама постійно готує, бігає за Толиком з котлетками і не розуміє, навіщо йому бігати зранку. А Толік, замість того, щоб відстоювати свої кордони і вирішувати проблеми словами через рот вирішує підставити до свого вікна драбину, щоб поменше пересікатися з ріднею. Для мене тут драбина - це образ втікання від проблем замість того, щоб їх вирішувати.
Тут є і рефлексії про перші місяці після початку повномасштабного вторгнення і про "хороших р#сіян" (які бісили дуже).
До речі, книга спочатку задумалась як історія про компанію друзів, які вирішили купити разом будинок і які уживаються між собою, але початок великої війни змінив сюжет (як мені здається, на краще).
14.05.2024
Після великого успіху, який здобула перша книга Євгенії Кузнєцової «Спитайте в Мієчки», мені захотілось продовжити знайомство з авторкою. Хоч історія була тепла й атмосферна, але викликала в мене чимало питань. Тож я розраховувала, що в наступній книзі авторка покажеться у всій красі. Однак питань стало ще більше.
Незмінною лишається легка і технічно хороша манера письма. Авторка обрала актуальну і зрозумілу для всіх тему: побут і стосунки між людьми, що вимушено живуть разом, тікаючи від війни.
Головний герой – Толік, успішний айтівець, що давно переїхав до Іспанії і нарешті купив тут власний будинок. Він облаштував його на свій смак: в мінімалістичному стилі, з ігровими автоматами в підвалі, кавоваркою. Однак його вивірений спосіб життя обривається, коли в Україні починається війна і до нього з’їжджаються родичі.
Ситуація точно знайома багатьом, бо нагадує власний пережитий досвід.
Це дуже різні люди, різного віку і світогляду, тож співжиття в одному будинку приводить до багатьох доволі комічних побутових ситуацій. Власне, на цьому все. Бо якогось розвитку персонажів я не помітила.
Далі головні герої починають ходити на якісь вечірки, де вигулькують «хароші руські», але вони настільки карикатурні й стереотипні, що ні про яку проблемитику мова навіть і не йде. Не до кінця зрозумілі і митарства головного героя: його кидає, як листок на вітрі. Він не може ні відстояти особисті кордони, ні розібратись у стосунках із дівчатами. Фінал взагалі все тільки сплутав.
Читаю протилежні відгуки на книгу і переконуюсь, що вона – для поверхового читання, без високих очікувань і занурення в тему.
Незмінною лишається легка і технічно хороша манера письма. Авторка обрала актуальну і зрозумілу для всіх тему: побут і стосунки між людьми, що вимушено живуть разом, тікаючи від війни.
Головний герой – Толік, успішний айтівець, що давно переїхав до Іспанії і нарешті купив тут власний будинок. Він облаштував його на свій смак: в мінімалістичному стилі, з ігровими автоматами в підвалі, кавоваркою. Однак його вивірений спосіб життя обривається, коли в Україні починається війна і до нього з’їжджаються родичі.
Ситуація точно знайома багатьом, бо нагадує власний пережитий досвід.
Це дуже різні люди, різного віку і світогляду, тож співжиття в одному будинку приводить до багатьох доволі комічних побутових ситуацій. Власне, на цьому все. Бо якогось розвитку персонажів я не помітила.
Далі головні герої починають ходити на якісь вечірки, де вигулькують «хароші руські», але вони настільки карикатурні й стереотипні, що ні про яку проблемитику мова навіть і не йде. Не до кінця зрозумілі і митарства головного героя: його кидає, як листок на вітрі. Він не може ні відстояти особисті кордони, ні розібратись у стосунках із дівчатами. Фінал взагалі все тільки сплутав.
Читаю протилежні відгуки на книгу і переконуюсь, що вона – для поверхового читання, без високих очікувань і занурення в тему.
18.02.2024
У Драбині читач знайомиться із родиною, яка приїхала до Толіка через початок повномасштабної війни.
Ми бачимо, як відголоски війни впливають на кожного члена родини. Дійові особи активно стежать за зменшенням русскіх. Разом з тим сонячна Іспанія не може захистити від новин, які ятрять душу. Провина вцілілого впливає на внутрішні переживання героїв. Війна - окупація, прильоти, загиблі мирні і військові.
Авторка цікаво показує вечерю, під час якої збирають гроші для українців. Але зачіпає те, що там з'являються "харошиє русскіє", які втекли від війни. Їх поява викликає спротив і внутрішню агресію героїв, і це цілком зрозуміло. Кожен представник країни-агресора є маркером її культури.
Пропозиція розділити зібрані кошти між українцями і рускіми показує нерозуміння Європи суті війни.
Толік неспроста ставить драбину, щоб потрапити в свою кімнату і нікого з родичів не бачити при цьому. Чоловік в силу свого темпераменту важко переживає збільшення кількості людей, які живуть у щойно купленому домі. Всі його сподівання на омріяне життя розсипаються на друзки з появою родичів на порозі. Він часто себе картає за те, що боїться іти воювати і не являється справжнім чоловіком.
Родина робить часом незрозумілі дії, як наприклад, садіння помідорів у фонтані, для того, щоб триматися морально.
Під час прочитання на мене находили спогади, як я з родиною жила у родичів у селі, Як спільний побут вимушених переселенців вплинув на подальші стосунки. Так і Драбина описує той досвід, який багато хто пережив. І ніщо не радує, коли у рідній стороні іде війна.
Драбина - книга про надію, вона показує, що дії допомагають вплинути на стан речей і не поїхати кукухою.
Ми бачимо, як відголоски війни впливають на кожного члена родини. Дійові особи активно стежать за зменшенням русскіх. Разом з тим сонячна Іспанія не може захистити від новин, які ятрять душу. Провина вцілілого впливає на внутрішні переживання героїв. Війна - окупація, прильоти, загиблі мирні і військові.
Авторка цікаво показує вечерю, під час якої збирають гроші для українців. Але зачіпає те, що там з'являються "харошиє русскіє", які втекли від війни. Їх поява викликає спротив і внутрішню агресію героїв, і це цілком зрозуміло. Кожен представник країни-агресора є маркером її культури.
Пропозиція розділити зібрані кошти між українцями і рускіми показує нерозуміння Європи суті війни.
Толік неспроста ставить драбину, щоб потрапити в свою кімнату і нікого з родичів не бачити при цьому. Чоловік в силу свого темпераменту важко переживає збільшення кількості людей, які живуть у щойно купленому домі. Всі його сподівання на омріяне життя розсипаються на друзки з появою родичів на порозі. Він часто себе картає за те, що боїться іти воювати і не являється справжнім чоловіком.
Родина робить часом незрозумілі дії, як наприклад, садіння помідорів у фонтані, для того, щоб триматися морально.
Під час прочитання на мене находили спогади, як я з родиною жила у родичів у селі, Як спільний побут вимушених переселенців вплинув на подальші стосунки. Так і Драбина описує той досвід, який багато хто пережив. І ніщо не радує, коли у рідній стороні іде війна.
Драбина - книга про надію, вона показує, що дії допомагають вплинути на стан речей і не поїхати кукухою.