Дреди, батли і «стіли». Два століття субкультур в Україні

Екскурс в історію молодіжних субкультур в Україні

Думаю, для багатьох ця книжка стане спробою пізнати історію та культуру України під новим кутом. Для інших це буде в першу чергу така собі мандрівка в ностальгійне минуле. Чимало з вас захочуть розпитати своїх батьків, дядьків і сусідів про те, що ж вони слухали раніше, як діставали улюблені альбоми та які проблеми мали через свої вподобання…

Уявіть: ваша мама могла ставити ірокез на пиво і ходити в легендарний клуб «Бінго» на Святошині, а тато міг у цей час читати реп у широких штанях з секонду «Одяг з Європи», стоячи на сходах закинутого ДК (дому культури) в районному центрі на Херсонщині. 

Дар’я Анцибор, авторка

Чорний одяг, темне, пофарбоване волосся й підведені очі; прогулянки на цвинтарі, специфічна музика та вірші про смерть; широкі штани, реп і графіті на стінах; металеві ланцюги, поголені голови з ірокезами й «стіли» — навколо існування субкультур десятиліттями точаться різноманітні дискусії.  Дехто називає їх даниною підлітковому бунтарству, а інші вважають радикальними течіями, які можуть містити загрозу для суспільства. Але що насправді ховається за яскравими образами і які цінності транслюють ці, на перший погляд, «дивні» угрупування? Який зв’язок між першими субкультурами, які виникали на території України, й сучасністю? І чому декому з нас саме так хочеться представляти себе світові?

Українська фольклористка й антропологиня Дар’я Анцибор дослідила, як українська молодь впродовж століть виборювала своє право на культурну ідентичність — від перших течій в періоди імперських та радянських часів й аж до незалежності.

Чому варто прочитати книжку «Дреди, батли і "стіли". Два століття субкультур в Україні»?

• Книжка-мандрівка яскравим світом субкультур, які впродовж століть розбурхували уяву, змінювали суспільства та боролись за власні цінності.
• Як виникали й розвивалися молодіжні субкультури в Україні: умови, традиції, історія та виклики, які вдавалось долати у спільнотах однодумців.
• Розвінчує міфи та відкриває секрети різноманітних культурних течій за допомогою глибокого антропологічного аналізу й спілкуванню з представниками субкультур.

Про авторку:

Дар’я Анцибор — кандидатка філологічних наук, фольклористка й антропологиня (в минулому — біґьорл Dash, яка 7 років була частиною брейкінг-спільноти). Авторка книжки про різдвяно-новорічні традиції  в Україні  «Під подушку чи під ялинку?». Працює в Державному науковому центрі захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. Веде антропологічно-фольклористичний телеграм-канал «Гриби, гроби і дисертації» та є співавторкою подкасту «Пороблено». 

Цитати:

Юність — це час, коли із цікавістю пізнаєш життя, шукаєш своє місце в суспільстві, прагнеш задоволення своїх потреб, і коли щось не подобається — готовий боротися за свою ідею і висловлювати позицію через різні форми протесту. А це не тільки марші, пікети чи голодування, але й зовнішні маркування в стилі одягу, музиці, специфічному сленгу тощо.

Алік Олісевич згадував, як лише через зовнішній вигляд можна було дістати серйозні проблеми з владою: «За довге волосся і кольоровий одяг могли посадити на 10–15 діб за статтею “Хуліганство”. У джинсах не пускали ні в клуби, ні на навчання. Могли забрати у психлікарню, затримати у спецрозподільні й так до місяця тримати. Або повезти у шкірновенерологічний диспансер закритого типу на перевірку. Ти завжди наражався на неприємності з боку влади».

Сьогодні пізнавати світ і ділитися своїми емоціями допомагають ютуб, інстаграм, тікток, фейсбук, Х (твіттер) та інші платформи. Водночас змінилося ставлення до підлітків. Якщо раніше всі говорили про перехідний вік і труднощі в дорослішанні, про бунт на зло батькам, які не розуміють своїх дітей, то тепер усе сильно помінялося. Діти й батьки можуть слухати одну музику, ходити на одні концерти, відвідувати одні фестивалі й одягатися в одних магазинах. Те, що раніше було причиною конфліктів, для багатьох перетворилося на спільне хобі чи навіть спосіб життя.